Я сама з Чернівців, але шість років тому поїхала на заробітки в Італію. Поміняла кілька робіт, а потім влаштувалася в одну родину покоївкою і доглядальницею старого лежачого чоловіка.

В будинку на березі моря, крім мого підопічного, жила родина його сина: Паоло, його дружина і троє дітей.

Сама не знаю, як так сталося, але між мною і Паоло стався роман. І не просто інтрижка – і в нього, і в мене виникли сильні взаємні почуття.

Дружина в Паоло старша від нього на сім років, з багатої родини, і коханий розповів мені, що це був шлюб за розрахунком.

Ми дуже старанно приховували наші відносини.

Сталося так, що майже одночасно не стало старенького батька Паоло, а ми дізналися, що у нас буде дитинка.

Причину, щоб звільнитися, майже не прийшлося вигадувати, адже підопічного в мене більше не було. І хоч дружина мого коханого пропонувала мені залишитися в їхньому домі покоївкою, я, зрозуміло, відмовилася.

Ми з Паоло вирішили, що найкраще мені повернутися в Україну і народити вдома. Коханий від дитини не відмовився, сказав, що дуже радий тому, що ми станемо батьками.

…Нашому синочку вже майже два роки. Виховую я його разом з мамою у Чернівцях, а Паоло нас утримує, переказує гроші. Я після того ще жодного разу в Італії не була, але сподіваюся, що Паоло, як і обіцяє, скоро розлучиться з нелюбою дружиною і забере нас до себе. Я кохаю його…

Але якщо він не виконає свого слова, я все одно поїду, як синочок підросте, до Італії, щоб бути ближче до Паоло. Заберу сина і маму, влаштуюся на роботу.

Та дуже сподіваюся, що я не помилилася, що мій коханий – чесна і порядна людина, і попереду – наше спільне майбутнє.

КІНЕЦЬ.