– Мої мама з татом, сестра з двома своїми дітьми, бабуся і я, всі, значить, семеро нас! – рахує 23-річна Марічка. – І всією юрмою ми живемо в невеличкій двокімнатній квартирі. Мене подруги запитують – як ви там всі поміщаєтеся Всім цікаво. В гості я, зрозуміло, не запрошую нікого – у нас і присісти ніде ще одній людині, якщо чесно, які вже там гості та частування.

Квартиру, в якій зараз живе їх велика сім’я, колись давно отримували від держави батьки Марічки.

І на той час, після того, як батьки довго жили в комунальній квартирі, вона виглядала палацом – величезна кухня, вісім метрів, дві окремі, великі кімнати, добротний передпокій. Більшість маминих подруг жили набагато скромніше, і навіть їх хвалені троячки значно програвали квартирі батьків Марічки – і по метражу, і за плануванням, так й взагалі по всіх параметрах.

А сама Марічка вже народилася вже в цьому “палаці”, який зараз таким не назве вже ніхто.

Ще років десять тому батьки Марічки були змушені забрати до себе з села бабусю, татову маму, і вже тоді стало затісно в одній квартирі усім: батьки в одній кімнаті, Марина з сестрою в інший, до них же підселили бабусю. Втім, тоді великої проблеми в цьому не було: бабуся на пів року, з травня по жовтень, їхала до своєї сестри в село, а сестра Марічки збиралася виходити заміж – з великого, просто-таки неземного кохання.

Батьки взагалі собі так і представляли майбутнє – дівчатка виростуть, вийдуть заміж і роз’їдуться, кожна в квартиру до чоловіка. Ну якщо у когось не складеться – повернуться до мами з татом. Але ж так не буває, щоб не склалося у двох?

Свого часу сестрі справили гарне весілля, і вона відправилася в нове щасливе життя, і в квартирі стало навіть просторо: батьки, які цілий день на роботі, так Марічка з бабусею, яка була у ті часи ще цілком на ногах, більш того, постійно поралася по господарству: прибирала та готувала різні смачні страви.

Але раділи, на жаль, недовго. Заміжнє життя у сестри не склалося, і пару років тому вона повернулася додому – та не одна, а з двома своїми дітьми – хлопцями-погодками.

І ось відтоді не живуть вони, а недобре проживають разом.

У бабусі почалися проблеми зі здоров’ям, вона лежить, майже вже, можна сказати, не встає зовсім. Діти носяться, бігають по квартирі і кричать постійно, сестра ображається, коли їм намагаються робити зауваження. Постійно спалахують якісь дрібні суперечки, все заставлено речами, ні у кого немає свого кута.

Мама пішла з роботи, сидить з онуками і доглядає за бабусею. Працюють троє – Марічка з сестрою і батько, але грошей постійно не вистачає.

Марічка ще й в інституті вчиться, нормально заробляти буде не скоро. Піти б звідте на орендоване житло вона не може, адже навіть на це у неї поки не вистачає грошей.

Та й оренда – не вихід. Роками віддавати дві третини зарплати за чужу маленьку клітку – прикро. Отримати ж своє житло – ні у кого з родини ніяких перспектив. Крім Марічки.

Всі сплять і бачать, щоб Марічка вийшла заміж і з’їхала з квартири. Тоді жити усім родичам буде значно легше.

Поки у Марічки не було на горизонті залицяльників, про це якось не думали, але останнім часом до нею став залицятися Степан. У хлопця весь джентльменський набір – машина, робота з хорошою зарплатою, а головне – своя двокімнатна квартира. І хлопець начебто непоганий, якщо не зважати на якісь невеликі недоліки.

Хоча є моменти, які Марічку насторожують вже зараз. В характері, у звичках, у розмовах – раз у раз зустрічаються якісь негативні риси, які можуть бути дзвіночками майбутніх проблем.

Ну не впевнена Марічка, що Степан – та людина, з яким вона хоче прожити своє життя і якому із задоволенням народить дитину. Хоча – ніяких конкретних претензій до Степана у неї немає, все на рівні відчуттів.

А рідні вже ось прям зараз готові зібрати Марічці валізу, щоб вона пішла від них.

Мовляв, ну чого сидіти, людина хороша, давай, не впусти свого щастя. Поки кличе, поки чекає – дій. Головне, зареєструватися і народити швидше.

У нього квартира є – чого тобі ще треба? Тобто, де жити. Найкращий варіант. Вибудовуй своє життя з розумом. В основі будь-якої справи повинен бути розрахунок. А щирого кохання можна і не дочекатися.

Або дочекатися і помилитися, як старша сестра. Кохання, говорять, швидко проходить, особливо коли жити ніде і їсти нічого. А коли є основа, виходить і сім’я непогана.

Марічка останнім часом багато думає, їй самій вже надоїло так жити, але боїться повторити долю сестри, бо тоді буде ще гірше.

КІНЕЦЬ.