Не про таку гру вона мріяла.

— Вітаємо тебе, сину! — від тосту батьків нареченого віяло холодом. Про Наталю жодного слова. Вона була зайвою на власному весіллі. І її батьки також. Більше гостей із боку нареченої не було. Навіть рідного брата із дружиною.

… Коли Назар сказав матері, що хоче одружитися з Наталі, то почув: — Жартуєш? Чи не пара вона тобі!

— Чому? — А ти не розумієш? Твій батько і на новий дім заробив, і на машину, і…

А ті інтелігенти до чого доробили? До двокімнатної квартири в «панельці» та недобудованої дачі?

— Мамо, не все ж таки заробітчанами можуть бути. Ви також з Америки повернулися.

— Так, повернулася, щоб тобі, бо вдура невдячноrо, ви ховувати.Натомість батько більше десятка років для тебе намагається. Поглянь навкруги. Скільки гарних, заможних дівчат є, а ти…

Мати Аліски Іванишин з Італії не вилазить, а батько – з Іспанії. А в Оксанки…

— Хіба Наталя не вродлива?

— Наталя бідна! Назара батько працює у Штатах водієм-дальнобійником. Платня має гарне. А ще скуnовує на «сейлах» різноманітні речі та висилає додому. Там куnує де шево, тут дружина продає дороrо. Назара вибір для батька також став всесвітньою kатастрофою.

— То я тепер маю працювати на твоїх rолодранців?

— Запитавши сіна під час розмови через Інтернет. … Після того, як Назар з Наталією подали заяву на одруження, мати сказала: — Що ж, маємо з батьком погодитись на твій шлюб. І весілля справити. Але за однієї умови: ми не хочемо бачити на забаві родичів та друзів твоєї…

— Як це?!

— А ось так! Батьки нехай приходять. І все! Це – наше весілля. Якщо хочуть, нехай влаштують своє.

— Що люди скажуть, мамо? -Що ти привів до хати голоту! Наталя не вірила почутому.

— Назаре, а як же мій брат? Хресні? Родичі? Друзі? Як я їм маю пояснити? Від такої новини Наташини батьки були шоkовані.

— Не по-лю дськи це, — з болем сказала мати, яка в садку навчала чужу малечу бути добрими, щирими, ввічливими.Коли тамада запросивши їх до тосту, сваха демонстративно встала та вийшла. — Будьте щасливі, дорогі діти, — крізь сл ьози хотіла мати Наталки.

— Нехай Господь благословить вас і вашу любов. — Оберігайте і почитайте одне одного, — додав батько.

— Доброї вам долі. Світлої дороги в життя.

— Гірко! — Вигукнув тамада. — Може, треба було відмовити дочку від того весілля? — прошепотіла до чоловіка Наталка мати.

— Вони ніколи не змиряться… не любитимуть її. Головне, щоби Назар любив. Йому жити з Наталею, а не їм.

— Тяжко мені… Майже ніхто з гостей не запрошував до молодого танцю. Тільки діти веселилися з Наталкою.

Вони не розуміли інтриr та підступів дорослих. Назара батько розповів дорогим гостям про Америку, про добрі тамтешні дороги, їздив вздовж і впоперек. Як трясся над кожним заробленим доларом для єдиного сина. І про тих, як шкодує, що не така невістка дісталася. Мати витирала уявну сл ьозу. А гості скрушно хитали головами.

— Де молоді житимуть?

— Запитавши хто.

— Ще не встигли розвалити стару хату. Нехай там поживе невістка, — злісно відповіла «добра» свекруха.

— Правда, будинок порожній. Зате не з лободи. Гості засміялися. Бабця молодого підійшла до Наталкиних батьків.

— Не був мій Олесь колись таким недобрим та сkупим. Зар обітки його зіпсували. Люське, невістці моїй, світу мало. А коли сама без посагу до нас прийшла. Але ми з небіжчиком на ті не звертали уваги. Тому й самі з бі дності видерлися. Назар має гарну вдачу.

Молодята можуть жити зі мною, якщо захочуть. Я сама залишилася після см ерті чоловіка. Хата добротна. Із села до міста-рукою подати. Та й Назар – мій єдиний онучок. … Весілля наближалося до завершення. Напідпитку Олесь підійшов до молодих: — То куди ти своє не щастя поведеш?

— Запитав у сина.

— До нашого будинку? Я ж тобі намаrаюся. Кручу там бублик. Думав і тобі до Америки забрати. Але, якби ти щось путнє знайшов. А воно-псі-хо-лог! Ха-ха! Інтелігенція…

— Не воно, тату, а Наталя, моя дружина. Ось так!

— Як жартують? Запишу хату на кота. а-а-а, у нас кицька. Значить, на кицьку. У Наталки потекли сл ьози. Назар дістав мобілку. Викликав таксі. Посадивши до машини наречену, її батьків і сам сів. Назвавши Наташину адресою.

— Подарунки забери! — крикнув услід батько.

– Наша сім’я дарувала, у нас все й залишиться, – смикнула за руку чоловіка Люська

КІНЕЦЬ.