Майже 5 років тому мій єдиний син купив хорошу земельну ділянку. Рік стояла вона просто так, заросла високим бур’яном.

Згодом поставили паркан, залили добротний фундамент і знову простій, бо грошей на будівництво, особливо, не мали. За всі ці роки ледве постав перший поверх.

Не хочуть син з невісткою маленький звичайний будиночок, щоб відразу заїхати, а хочуть справжні великі хороми, тому для першого поверху вони продали свою двокімнатну квартиру, змінили на кімнату в гуртожитку, там і живуть, причому, разом з онукою, в тісноті.

Коли сім’я сина приходить до мене в гості, всі розмови тільки про будівництво їх будинку і все: як що вони бачать в майбутньому, як воду та газ будуть прокладати, з чого буде дах, і як потрібно утеплювати будинок, в який колір фасад фарбуватимуть.

А ось вже мої особисті проблеми нікого не цікавлять: якщо я заговорю на тему свого не такого вже доброго здоров’я, то тема швидко змінюється.

Я завжди розуміла, до чого хилить мій син з невісткою: вони хочуть умовити мене продати мою двокімнатну квартиру, щоб добудувати будинок.

Мовляв – потім всі разом там і заживемо там. Коли-небудь, в наступному житті, адже у них ніколи не вистачає грошей, щоб побудувати те, що насправді вони хочуть.

Я вголос озвучила їх думки, запитую відразу:

«Ну що, хочете, щоб я продала свою квартиру?».

Вони відразу зізналися, що дуже цього хочуть і стали обоє розповідати, як буде добре нам всім разом в новому будинку жити, а я на старості років взагалі маю радіти, що доживатиму не одна.

Дивлюся на невістку свою, думаю – ото вже хитра яка, вона ж мене терпіти не може, неправду на кожному кроці, а тут вона прямо така добра та ввічлива зі мною.

Але з іншого боку мені шкода єдиного сина свого. Кредит їм чомусь не дають на будівництво, тільки під дуже великі відсотки, не можуть же вони впроголодь жити. Стала замислюватися я вже сама над цим, йому нікому допомогти, крім мене.

Але де ж мені жити? Не до них же в гуртожиток йти або в недобудований будинок. Невістка відразу:

«А ми подумали і вирішили, що вам на дачі буде добре!».

Це вона так подумала. До слова сказати, у нас є непогана дача, яку навіть не продати: вона дісталася нам разом з сестрою від батьків, приїжджаємо туди влітку відпочити. Але ж це якраз і є – літня дача.

Вона не утеплена, стіни тонкі, дерев’яні, три кімнатки і веранда, в стилі радянського сільського будиночка. Туалет – на вулиці, вода – відрами носити. Якщо влітку це не зовсім в тягар, то взимку – це дійсно дуже незручно і взагалі навіть уявити не можу, як там жити. Газу там немає, тільки привізні балони, щоб їжу готувати.

Я їм пояснюю, що я там навіть одну зиму не просиджу зі своїм здоров’ям – замерзну, навіть якщо буду дуже стареньку грубку топити, зовсім маленьку, типу «буржуйки», а мені шкода саму себе.

Та невістка так вперто переконує мене:

«А ми вам в одну кімнату обігрівач поставимо!».

Ой, дякую, прислужилася. А в туалет в мороз як побігати? А помитися нормально як? Вона мені каже:

«Але живуть же якось в селах люди і звикають! Та й переселенці багато зараз так живуть і ви б трохи могли б так пожити, це ж не назавжди, на зиму одну».

Я їм пропонувала – самі живіть там, а мені дайте гуртожиток, але у них же робота і школа, а я пенсіонерка, можу і так пожити, почекати, пересидіти. Орендувати мені квартиру – теж не вигідно їм, бачте, адже всі ж гроші потрібно терміново віддати на будівництво.

Але все одно мені чомусь не дає спокою моя совість. З одного боку, я повинна допомогти родині сина. Але боюся, що цих грошей на їх хороми все одно не вистачить. Якщо я і буду жити там цю цілу зиму, то не факт, що довгобуд не затягнеться ще на роки.

Ну так що ж мені до останніх днів на цій дачі жити в таких поганих умовах, чи подбає тоді про мене там хтось? Це ж не жарти якісь.

А більше ніде – навіть у моєї рідної сестри сім’я велика, самі туляться. Немає більше варіантів, але і сидіти з видом, що мене не стосуються проблеми сина, теж не можу. Що мені робити? Як полегшити життя своєму синові? Боюся помилитися. От як зробити вірний вибір мені?

КІНЕЦЬ.