Ольга Сергіївна трохи з осудом розглядала панночку, що сиділа навпроти і дивилася в телефон.

-Жодної пристойності, – бурчала про себе Ольга.

– Знаходиться в громадському місці, а поводиться…

Як, на її думку, не так поводиться дівчина, Ольга ще не придумала. Але щось не так, це точно…

По-перше, дівчина була у якихось джинсах з дірочками, кедах і майці з безглуздим написом!

По-друге, на голові у неї були кіски фіолетового кольору, у вусі безліч сережок!

-Що за молодь пішла? Жодної пристойності, – думала Ольга.

Ольга і не уявляла якби вона у свої юні роки так поводилася.

Розглядати і відверто дивитися на чужих людей теж не дуже добре. Ольга робила це тихенько, до того ж на ній були великі чорні окуляри.

Дівчина сиділа навпроти і теж часом розглядала Ольгу Сергіївну.

Вона думала, що такі пані, не їздять електричками, навіть якщо вони за їхніми мірками скромно одягнені, хіба може собі хтось дозволити окуляри, такі як у пані, або сумочку, яка коштує цілий статок.

Сидить і нахабно розглядає її, думає якщо окуляри надягла то незрозуміло, що вона дивиться, смішна така.

Ольга повернула голову і почала дивитись у вікно.

Вона не любила цей заміський будинок, який її чоловік, якого вже не стало, називав сімейним гніздечком.

Їй доводилося мило посміхатися і підтакувати, вдаючи, що їй подобається сидіти там.

Копатись на грядках вона не любила і одразу поставила умову Івану Івановичу, що робити нічого не буде.

А він і не заперечував, адже там все одно господарювала Юля, її дальня родичка, яка дуже любила будиночок і здається була таємно закохана в Івана Івановича.

Ольга Сергіївна задумалася…

…Ось вона дівчинка нафарбувалася у подружки, Оленки вії синьою тушшю, а губи вишневим блиском.

Вона прийшла додому, і це побачила мама.

Вона насварила тоді Ольгу. Ольга не ображалась на маму, адже якби вона її не виховувала, як треба, Ольга не стала б тією, ким вона зараз є.

Іван Іванович не подивився б на неї і все було б інакше, не було б Олега, не їхала б вона зараз у цій незручній електричці.

-А цікаво, як було б? – замріялась вона і тут же струснула головою – нема чого нісенітниці вигадувати.

Вона все ще продовжувала сердитися на сина, який не приїхав за нею в місто на машині.

Сама Ольга їздити не вміла.

Коли ще був Іван Іванович, вона їздила з водієм, або з чоловіком.

Іван Іванович любив покататися за кермом.

Тепер Ольгу возить син Олег.

Поїхав раніше, бо в нього день народження, і доводиться тепер їй самій їхати на електричці…

-Ну що поробиш, Олег єдиний син, рідна дитина, – вирішила вона…

…Ольга Сергіївна вийшла з електрички на своїй станції і скривилася – міг би й зустріти матір Олежик!

Добре хоч іти недовго…

-Ольга Сергіївно, доброго дня! – з Ольгою привітався сусід. – Ви на електричці, чи що?

-Здрастуйте, Вікторе Миколайовичу, так, я своїм ходом.

-Ходіть я вас довезу!

-Та незручно, я дійду сама…

-Ходімо, ходімо, я друга проводжав, все одно сам поїду.

Ольга Сергіївна засумнівалася, але перспектива йти пішки, коли ще небо почало хмаритися і збирався дощ, її не дуже тішила.

Переступивши через сором’язливість, Ольга Сергіївна сіла в чужу машину! О, Боже, до чужого чоловіка!

Віктор Миколайович за дві секунди довіз її до будинку. Проїжджаючи, вона бачила ту дівчину, яку розглядала в електричці, і яка їй дуже не сподобалася.

Дівчина йшла, трохи втягнувши голову в плечі. Ользі, навіть, стало шкода її, все ж таки мало приємного, змокнути під дощем.

Олег вискочив звідкись з-за будинку. Він біг розкинувши руки, щоб обійняти маму. Всі образи в Ольги на сина одразу пройшли…

-Синку, з днем ​​народження! – радісно гукнула вона.

-Матусю, дякую! Я такий радий, що ти приїхала! Та яка ж ти розумниця, сама добралася! Ну ходімо, ходімо…

Олег повів Ольгу Сергіївну в хату. У великій кімнаті був накритий стіл.

-Олеже, як смачно пахне! Це ти, чи що? Ти все? Сам?

-Ну, мамо, не зовсім сам, – раптом заметушився Олег. – А ти тією електричкою, що на 5 годину приїхала?

-Так, а що? Ми когось чекаємо? – здивувалась Ольга Сергіївна.

-Так, так… Ми чекаємо одну важливу людину, – чомусь ніяково сказав Олег. – Хочу тебе де з ким познайомити.

-Так? – сказала Ольга. – Ну що ж, якраз переодягнуся…

Ольга тільки но зайшла в кімнату, як почула радісний голос сина, а потім інший – жіночий.

Вона швидко переодяглася у гарну сукню і вийшла з кімнати вся дуже ошатна.

Ольга Сергіївна глянула на гостю сина і відкрила рота від здивування.

Перед нею, в обіймах Олега, стояла та сама дівчина з електрички!

-Мамо, знайомся, це Аліса! Аліса – це моя мама, Ольга Сергіївна!

У Ольги зник настрій, вона ніяково привіталася і пішла в кімнату.

-Мамо, ходи за стіл, ти чого?

-Ти знаєш, Олеже, я не хочу їсти…

-Мамо! Ти навіть не познайомилася, а вже почала…

-Олеже, ти доросла людина, роби як хочеш …

Ольга не вийшла з кімнати до ранку. Вранці вона чула, як гримають двері і заводиться машина. Через годину Олег приїхав. Він не дивився матері у вічі.

-Я сподіваюся, ти не ображаєшся на мене і не звинувачуєш у тому, що я зіпсувала тобі день народження? Це була твоя погана ідея покликати мене і оцю…

-Мамо, вона моя кохана жінка!

-Серйозно?! Ти серйозно?! Хочеш сказати ось це непорозуміння і мій розумний, елегантний, вихований, освічений, добрий син разом?!

-Мамо, ти ж не знаєш її зовсім, як ти можеш судити? Ти що з вигляду Аліси зробила висновки?

-Так! У людині все має бути прекрасно, і обличчя, і одяг, і душа, і думки, а твоя ця …

-Аліса, її звуть Аліса мамо!

-Мені все одно, як її звуть, вона і двох слів зв’язати не зможе.

-Звичайно мамо, ти ж все знаєш. Ти ж завжди маєш рацію, знаєш як треба жити, у тебе ж все по поличках розкладено, мамо. Ти живеш своїм прісним, розміреним життям. А я не хочу так, розумієш? Не хочу!

Я жити хочу, сміятися коли смішно, сумувати коли сумно, їсти на вулиці сосиску в тісті і жувати жуйку. Я хочу пити пінне з друзями й ігристе з дівчиною, розумієш?

Мамо, озирнися навколо! Життя повз тебе мчить ніби швидкісний поїзд, ти спостерігаєш за ним з вікна і нічого не бачиш, мамо! Тому що ти зайнята лише собою, тільки тим, що про тебе скажуть люди. А мені все одно, розумієш?

У мене одне життя, не десять, щоб одне на догоду тобі прожити, інше людям, третє ще кому, дивися і до себе черга дійде.

Мамо… Тобі доведеться змиритися з Алісою, розумієш? Я її люблю і робитиму їй пропозицію, хотів провести день народження з коханими жінками та найголовнішими людьми у світі.

Ольга пішла в садок. Що не кажи, а садок вона любила. Там вона дала волю сльозам, сподіваючись, що прийде син, заспокоїть її, попросить вибачення і все знову прийде в норму, але Олег не йшов.

Більше того, він поїхав, не сказавши ані слова матері.

Дочекавшись вечора Ольга вирішила зателефонувати, але слухавку син не брав, тільки вранці він зателефонував сам.

-Алло, – промовила Ольга. – Вона хотіла щось єхидне сказати, вже приготувала промову, але це був голос не Олега, зовсім не Олега.

-Ольга Сергіївна, це Аліса. Олег заслаб, але все добре…

-Що? Що????Алло, що за жарти алло, де мій син? Де Олег?

-Ви чуєте мене? Нічого страшного, просто трошки заслаб. За вами приїхати, Ольга Сергіївно?

-Ні… Я сама доберуся…

Вона приїхали до сина.

-Ольга Сергіївна, все гаразд, – сказала їй з порога Аліса… – Я за ним тут приглядаю. От бульйончику зварила…

Вона глянула на цю дівчинку і раптом… Її серце переповнюється вдячністю!

-Спасибі… – ніяково сказала вона.

Дівчина почервоніла…
Ольга Сергіївна цілий тиждень гостювала в Олега з Алісою.

Вони дуже зблизилися дівчиною. Вечорами вони пили чай на кухні, і Ольга Сергіївна розповідала, як вона зустріла Алісу в електричці, а дівчина щиро сміялася з її розповіді…

-От тобі й перше враження, – думала Ольга Сергіївна…

…-Зовнішність буває оманлива, – розмірковувала Ольга, сидячи з приятельками в маленькому затишному кафе. – Виявляється ця Аліса дуже хороша людина. І дбайлива така. А ще – вона працює вчителькою, уявляєте!

Жінки хитали головами, розглядаючи дівчину з короткою стрижкою і рожевого кольору волоссям…

-Ой, дівчата, мені дзвонять, вибачте побіжу… Внука треба побавити, – сказала Ольга Сергіївна і радісна помчала до своїх рідних…