Таїса з Віктором живуть у приватному секторі у невеликому провінційному містечку. Свій будинок люблять, їхній двір та прилегла територія облагороджена так, що немає байдужої людини, яка проходить повз. Завжди зупиняться і милуються витворами господарів. Влітку будинок і двір весь у квітах, клумби біля воріт на вулиці, ніде не побачиш сміття, взимку всі доріжки прочищені рівно і акуратно.

Діти дорослі, донька одружена, а син Іван скоро закінчить місцевий коледж. Віктор працює інженером, а Таїсія майстром на швейній фабриці.

Поруч сусіди – Рита та Андрій, теж хороша родина. Давно дружать зі своїми сусідами, трохи старші за віком, але всі свята відзначають разом, частіше збираються у Віктора та Таїси.

У них у дворі велика альтанка, все зроблено з любов’ю, добротно, по-господарськи. Віктор чоловік роботящиц, все в нього виходить – за що б не взявся, не те що Андрій. Той не пристосований до господарства, але завжди підглядає, вчиться у сусіда, іноді робить успіхи. А якщо не виходить, кличе на допомогу Віктора.

І все гаразд у Віктора з Таїсою, якби не одне захоплкння у чоловіка. Любить Віктор робити заначки, тишком-нишком від дружини, так би мовити на чорний день, головне, що є ця  заначка і вона гріє душу, причому не одна, ховає в декількох місцях. Таїса ніколи не забирає у чоловіка всю зарплату, немає такої звички.

Залишає йому на потреби, він рибалка і любить купувати рибальські причиндали. У нього одних тільки вудок з десяток, а всього по дрібниці і не злічити. Спільні гроші зберігаються в них в одному місці в ящику столу, обидва знають і син теж, коли потрібно, беруть звідти, звичайно повідомивши одне одного.

Віктор добре заробляє, та й Таїсія також працює. І не сказати, що Віктор має якусь потребу ховати гроші від дружини. Тільки ось із зарплати він старанно вибирав місце для чергової заначки та приховував її. Іноді забував, але потім шукав. Така у ньому непоправна риса є.

А найцікавіше, дружина знає про це, навіть неодноразово випадково натикалася на заначку, але ніколи не брала. Це ще в молоді роки вона могла посваритися, а зараз до цього ставиться спокійно, не перевиховаєш, не переробиш цієї звички чоловіка. Все-таки разом живуть вже двадцять шість років.

У суботу Рита вийшла на ґанок, випрану білизну у дворі просушити, літо, тепло, швидко висохне. Вона за звичкою подивилася на подвір’я до сусідів і побачила Віктора, який бігає по двору, туди зазирне сюди. Вона засміялася:

– Не інакше Вітя шукає свою заначку, мабуть, забув де сховав. А може Таїса знайшла, але вона ніколи не візьме, скільки вже таке було.

Розвішавши білизну, Рита дивилася на Віктора, потім гукнула з усмішкою:

– Вітя, що шукаємо? Вчорашній день?

Той стурбовано махнув рукою, пішов у хату. Рита ще не встигла до кінця розповісти чоловікові, що побачила у дворі у сусідів, як відчинилися двері, до них забігла ображена та заплакана Таїса. Андрій із Ритою переглянулись, ніколи такого не було. Завжди мир та спокій у сусідів, а тут раптом «на тобі». Випивши води та заспокоївшись, Таїса ображено промовила:

– Ну добре, ховає свої заначки, всім відомо, але щоб казати, що я її у нього забрала, так і сказав, що я знайшла, забрала і не зізнаюся. Це ж треба таке сказати, де совість у нього? Скільки разів я знаходила його заначки у дворі, у сараї, навіть під альтанкою, але ніколи не брала, і знає про це. А тут мені таке заявляти!

Сусідка заспокоювала Таїсу, як могла:

– Ти що, Таїсо, мені здається, твоєму чоловікові і на думку не спаде думати, що це ти взяла. Заспокойся! Ти сама себе накручуєш. Сам кудись поклав, знайде, ще вибачатиметься.

– Не потрібне мені його вибачень, він мене образив, і взагалі мені від нього нічого не треба. У мене через тиждень відпустка, поїду від нього до мами в село, і не повернуся, хай як хоче.

Рита бачила, що слова чоловіка дуже сильно зачепили та образили Таїсу. Вона вперше бачить таку ображену та заплакану сусідку. Рита заварила чай, поставила вазу з печивом та цукерками, сіли за стіл.

– Давай вип’ємо чаю, заспокоїшся. І не кажи нісенітниці, ну куди ти поїдеш? – казала вона.

Після чаю Таїса трохи заспокоїлася, але все одно зітхала засмучено. Віктор тим часом шукав не лише заначку, а й дружину. Зрозумів, що образив її, і як йому на думку таке спало. Таїса вискочила з дому образившись, йому не сказала куди пішла. До сусідів зайти не додумався, дійшов до магазину, там працювала подруга його дружини Тетяна:

– Таня, моя не заходила? Не бачила її?

– Ні, сьогодні ще не була, не бачила, а що загубив свою дружину? Та нікуди не дінеться, знайдеться, – нічого не розуміючи, відповіла продавець.

Віктор йшов назад додому, і раптом побачив свого Івана з дівчиною, з Вірою, вони зустрічаються близько року, і батьки сподіваються, що згодом у них буде родина. Віра гарна дівчина з пристойної родини, вихована. Син уже давно познайомив своїх батьків із нею. Вони йшли назустріч, тримаючись за руки, а вільною рукою Віра тримала величезний букет червоних троянд. Віктор згадав, що днями син говорив, скоро у його дівчини день народження, і йому потрібні будуть гроші на подарунок їй. Батьки обіцяли Івану дати йому певну суму на подарунок коханій дівчині.

Підійшовши ближче, Віктор привітав іменинницю:

– Віра, я так зрозумів, у тебе сьогодні день народження? Вітаю, всього тобі хорошого, та щастя.

– Дякую. Так, мені сьогодні дев’ятнадцять. Ось який шикарний букет подарував мені Іван, а ввечері зустрінемося з друзями в кафе, повеселимося, – радісно щебетала Віра.

А Іван задоволений хитав головою, погоджуючись із нею. Віктор зітхнув, ще раз привітав Віру, і поплентався додому з опущеною головою. Але раптом у нього проскочила думка:

– А звідки у Івана гроші? Ми ж ще не давали йому, принаймні, вчора він не просив? А такий букет коштує грошей. Добігши до будинку, він зателефонував Івану на телефон:

– Сину, Віра поряд з тобою?

– Ні, вона зайшла додому поставити троянди, зараз вийде, я на вулиці її чекаю. А що?

– А де ти взяв гроші на такий букет, ми ж тобі не давали. Чи мама тобі дала?

Іван вирішив чесно зізнатися:

– Так, тату, я знайшов гроші на веранді, вони лежали під коробкою у кутку. Я випадково натрапив учора вдень, поліз за старим рюкзаком, збираємось на природу з друзями. Вчора прийшов пізно, не сказав, ви вже спали. Я зрозумів, що це твоя заначка, ну пробач, що взяв без дозволу, потім сказав би тобі.

– Ну гаразд, сину, прощаю, – якось радісно сказав батько, а Іван так нічого не зрозумів.

Вікторові було соромно, що наговорив дружині зайвого. Адже й справді, вона ніколи не забирала у нього всю зарплату. І ось тепер образив дружину, як дивитися їй у вічі, і куди вона пішла?

Раптом його осяяло:

– Мабуть, у Рити, як я відразу не зрозумів заглянути до сусідів?

Він, опустивши голову, поплентався до сусідів, Андрій був у дворі:

– Привіт, Вітя, дружину шукаєш? У нас вона, ображена, сидять із Ритою, тебе обговорюють. Та й ти гарний, сказати, що дружина гроші забрала. Не знаю, як тепер вибачатимешся, таке видав. Ти сам казав, що твоя Таїса ніколи не візьме твою заначку.

– Так, знаю я, наговорив зайвого дружині. Проситиму вибачення. Але заначка теж знайшлася. Іван на всю мою заначку величезний букет троянд купив своїй дівчині на день народження. Тільки-но зустрів їх, а потім він зізнався, що знайшов гроші випадково.

– Ох і Іван, молодець. Знайшов і в діло пустив, молодець, – почув Віктор голос Рити за спиною, вона стояла на ганку і все чула.

– А образа Таїси тобі дорого обійдеться, сильно ти її образив, – додала сусідка.

Віктор стояв у нерішучості, чухав свою потилицю, потім щось придумав, і швидко вискочив із сусіднього двору. Побіг до себе у двір, зібрав усі свої «припаси» і поїхав кудись на машині. Через годину прийшов до сусідів, очі ховає, але впевненість трохи проглядалася в ньому. Рита з Таїсою сиділи у дворіь, Андрій щось робив за будинком. Побачивши Віктора, теж підійшов.

Віктор переступав з ноги на ногу:

– Таїсо, ходімо додому. Вибач мені. Сам не знаю, як міг таке про тебе подумати, пробач.

– Не піду, – відвернулася від нього дружина.

Але Віктор відчув, що дружина вже майже пробачила, мабуть Андрій із Ритою розповіли їй про Івана та квіти.

– А я тобі ось купив золотий ланцюжок з кулончиком, з твоїм знаком зодіаку. Пам’ятаєш, тобі тоді сподобався він?

Віктор простяг невеликий пакетик, Таїса, трохи подумавши все-таки взяла, відкрила, засяяла. І відразу, забувши всі образи, одягла на шию, а Рита застебнула їй застібку.

– Яка краса, Таїсо! За такий подарунок можна пробачити чоловіка, – посміхаючись, казала сусідка.

Додому Віктор із Таїсою пішли не скоро. Рита накрила тут же на веранді невеликий стіл, а потім довго ще сміялися, згадуючи цю суботню подію у подробицях. А Віктор з того часу більше не робить своїх схованок, боїться, що дружина від нього поїде, а як жити без неї? Тим більше, що ці схованки йому дорого коштують.