Я виросла в маленькій дружній родині разом із мамою, татом та братом. Батько завжди мене опікував. Я знала, що я – його улюблениця. Але коли народилася онука, то об’єктом обожнювання автоматично стала вона. Це мене навіть тішило. А тепер мій батько вирішив, що я погана мати та погрожує відібрати дочку через суд!

Я завжди була тихою та скромною. Закінчила школу на відмінно, університет – із червоним дипломом. У мене були лише одні стосунки. Мого хлопця звали Льоша. Одразу після навчання я дізналася, що чекаю дитину. Дитина не входила до моїх планів, ніякого фундаменту у нас не було.

Я сумнівалася і в собі, і в Льоші, але батько сказав одразу: «Про аборт навіть думати не смій! У разі чого ми допоможемо». І я трохи заспокоїлася. Ми з Олексієм зіграли весілля, він був присутній при появі нашої Ганни, допомагав мені, як міг. Але його важко було назвати главою сім’ї.

Після народження доньки ми переїхали до моїх батьків. Так ми економили на житлі, та й мама допомагала з донькою: купала, гуляла, заколисувала. А Льоша все більше віддалявся. Він працював разом з моїм батьком, і тато все частіше про нього відгукувався як про ледаря:

– Він тільки й шукає привід, щоб піти покурити чи посидіти в підсобці! Йому нічого не цікаво! Ну і мужика ти собі обрала!

– Який є. Може, згодом навчиться.

Але йшли місяці. Дідусь, приходячи з роботи, поспішав пограти з онукою, а тато – до дивана та телевізора. Заробляти він почав менше. І припинив приваблювати мене, як чоловік. Коли Ганні виповнився рік, я сказала, що виходжу на роботу. Льоша тільки плечима знизав:

– Хочеш – йди.

Мені запропонували відмінну посаду, але щоб її отримати, потрібно було виїхати на місяць в інше місто. І тут постало питання: як бути з донькою?

Мама сказала мені:

– Не переживай! Я за Аню догляну! Їдь! Тобі треба розвіятись!

І я поїхала. За цей місяць я зрозуміла, що зовсім не скучила за чоловіком. А він і собі поїхав на місяць до своїх батьків і жодного разу до доньки не зазирнув. По приїзду, я запропонувала йому розлучитися. Він погодився. Ми розійшлися тихо і, на диво, мирно.

Мабуть, просто втомилися один від одного.

Я продовжувала працювати, часом працювала на віддаленні. Через три роки після розлучення я зустріла Назара. Високий, широкоплечий, серйозний… Він так сильно відрізнявся від мого колишнього! Я вирішила познайомити його з батьками. Про те, що я маю дитину, Назар знав і спокійно до цього ставився.

І ось, ми вдвох приїхали до мами та тата «на чай». Але так вийшло, що дорогою ми потрапили в довгий затор. Замість шостої вечора ми приїхали о десятій ночі. Можливо, це моя вина. Назар не хотів заходити так пізно, але я мамі вже сказала, що приїду не одна!

Загалом, посиділи ми, поспілкувалися, а потім тато відвів мене в іншу кімнату і сказав:

– Він тобі не підходить. Не схвалюю. Раніше я у твоє особисте життя не ліз, але тепер у тебе є Аня. Їй потрібний батько, а не ЦЕ.

Я була в шоку. Але сподівалася, що батько був не готовий до знайомства, просто ще не звик. До того ж ми з Назаром збиралися з’їхатися. Варто було налагодити контакт. Назар почав приїжджати частіше. Пропонував батькові допомогу чи сам питав поради.

Тато спілкувався з ним стримано, а після того, як Назар їхав, висловлював мені все невдоволення моїм нареченим.

Якось я не витримала:

– Ми з Ганною переїжджаємо жити до Назара! Вона піде в новий дитячий садок, а ми – одружимося! Це – остаточне рішення!

– Нізащо! – вигукнув батько. Він був у сказі! – Він не любить Ганну так, як слід! Одного ледаря привела до будинку, тепер черга за другим?! Гуляти можеш із ким хочеш, але з ним моя онука жити не буде!

– Вона не тільки твоя внучка, а й моя дочка! Давай я вирішуватиму, де вона житиме!

– Ти, мабуть, забула, яка у тебе робота? Ти часто у відрядженні або в офісі допізна! Ми з твоєю мамою для Ані більше за батьків, ніж ти! Я проти Назара, і крапка! Свої речі можеш збирати – не тримаю! А внучці дай спокій! Якщо надумаєш по-тихому її забрати, то я до суду на тебе подам! Позбавлю тебе батьківських прав, матусю! Ніхто із сусідів жодного разу не бачив, щоб ти з дитиною гуляла!

Після такої розмови у мене сталася істерика. Я думала, що тато за мене потішиться, а він зробив мене нещасною. Щоправда, мати обіцяла з ним поговорити, але не впевнена, що це не допоможе. Назар запропонував забрати доньку не питаючи ні в кого дозволу.

Але тоді до батьківського дому я вже ніколи не зможу прийти. Як мені вчинити, поки не знаю.

КІНЕЦЬ.