– Ти скоро? – буркнув чоловік, закликаючи Марію прискоритися. – Я вже машину двічі прогрів.

– Ще одну хвилиночку, – усміхнулася дівчина, ще раз глянувши на себе у дзеркало.

– Зима на вулиці, перед ким красуватися зібралася, – з осудом пробурчав чоловік, який помітив цю маніпуляцію. – Поки ти зберешся, всі магазини закриються.

Марія відмахнулася від чоловіка. Вона звикла, що Сергій постійно бурчить із будь-якого приводу.

Жінка схопила сумочку і кинулась до дверей. Проте тільки-но вона встигла її закрити, як пролунав телефонний дзвінок.

– Доню, ти казала, що ви в магазин збиралися їхати? – защебетала у слухавку Євгенія Петрівна.

– Так, зараз виїжджатимемо, – відповіла Марія, вирішивши, що мати хоче попросити купити їй продукти.

– За мною заїдьте! – Скомандувала жінка. – Я пенсію отримала, треба на тиждень закупитись.

Про те, що теща хоче, щоб пара взяла її з собою, Марія повідомила чоловіка, щойно сіла в машину.

Чоловік трохи побурчав, що Євгенія Петрівна все завжди вирішує в останній момент, але все-таки заїхав за жінкою.

Вона вже чекала на них біля під’їзду, розмахуючи в повітрі картатою сумкою та парою порожніх пакетів.

Сергій посміхнувся, розуміючи, що теща цього разу вирішила скуповувати половину магазину.

Євгенія Петрівна поспішно заскочила в машину і почала вичитувати дочку із зятем за те, що чекала на них майже десять хвилин і сильно змерзла.

Чоловік ледве стримувався, щоб не насваритися на неї, але гіпермаркет, що замаячив поблизу, надав йому сил.

Однак це був не перший сюрприз на сьогоднішній день від тещі. Євгенія Петрівна до самого закриття шастала по магазину, набираючи візок із товарами.

Не витримавши, Сергій забрав свій пакет із продуктами та пішов у машину чекати повернення дружини та тещі.

Жінок не було близько двох годин. Нарешті вони з’явилися у дверях гіпермаркету, котячи перед собою візки з продуктами.

Чоловік прикинув, що Євгенія Петрівна збідніла сьогодні на пристойну суму.

Сергій допоміг завантажити продукти тещі у багажник, і машина рушила з місця.

– Мене спочатку завезіть, – скомандувала жінка, – а то я сама пакети не затягну до квартири.

– Звичайно, мамо, ми тебе не покинемо, – усміхнулася Марія, яку слова матері трохи образили.

Біля під’їзду будинку Євгенії Петрівни Сергій зупинив машину і допомагав їй витягувати пакети з продуктами.

– Мамо, ти зараз віддаси мені гроші чи пізніше? – несподівано поцікавилася дочка.

– Ах так! Ледь не забула! – жінка полізла в сумочку і витягла гаманець.

Вона довго в ньому копалася і нарешті простягла Марії купюру номіналом п’ятсот гривень.

– П’ятсот? Мамо, ти ж на чотири тисячі набрала, – з докором промовила дочка.

– Яка ж ти дріб’язкова! – роздратовано вигукнула Євгенія Петрівна і сунула назад у гаманець свою купюру . – Я тебе народила та виростила, а ти мені грошей пошкодувала. Знаєш, що мати на одну пенсію живе. Зовсім немає жодної поваги до віку.

Жінка, невдоволено бурчачи собі під ніс, почала стягувати пакети до дверей свого під’їзду.

Сергій вирішив їй допомогти і взяв один із них, але теща підскочила до нього і різко забрала з рук.

– Не потребую вашої допомоги! – грубо вигукнула вона і зневажливо зиркнула на зятя.

Зрозумівши, що у тещі якийсь конфлікт із дочкою через гроші, Сергій узяв Марію за плечі та посадив у машину.

Щойно Євгенія Петрівна забрала з багажника останній пакет, машина рушила з місця.

– Що між вами сталося? – поцікавився чоловік. – Я взагалі нічого не зрозумів.

– Ми стояли на касі, мама розкладала по пакетах продукти і попросила мене оплатити її покупки зі своєї картки, сказала, що віддасть готівкою, – схлипнула Марія, відчувши образу. – Я оплатила. Сума покупок обійшлася у чотири тисячі із копійками. Бачиш, я нагадала мамі, а вона вирішила, що може повернути лише пʼятсот і ще сварку влаштувала.

– Треба було нічого не казати, – махнув рукою Сергій. – Тільки нерви собі вимотала.

– Сергію, у нас же теж родина, я не можу робити їй щоразу такі щедрі покупки, – Марія почала розмазувати сльози по щоках. – До того ж, це не вперше.

– В якому сенсі?

– У тому самому. Минулого разу я теж оплачувала мамині продукти. Щоправда сума була вдвічі меншою, – з покаянням відповіла дівчина. – Тоді я промовчала. Не можу ж я щоразу дарувати їй такі суми, але вона, здається, цього взагалі не розуміє і ще на мене ображається.

– Гаразд, Марія, Бог із цими грошима, ще заробимо, – сказав чоловік, бажаючи заспокоїти дружину.

– Як достукатись до мами?

– Вже пізно її переробляти, але ми можемо дещо змінити, – хитро посміхнувся Сергій.

– Що? – Марія витерла рукавом сльози.

– Не будемо її більше брати із собою до магазину.

Два тижні Євгенія Петрівна ображалася на дочку за жадібність і не давала про себе знати

Однак після закінчення зазначеного терміну вона сама зателефонувала Марії, ніби нічого не було.

– Ви в магазин не збираєтесь? – поцікавилася жінка.

– Ні, – відповіла дочка, хоч сама стояла з чоловіком на порозі.

– Ну гаразд, – пробурчала Євгенія Петрівна і поклала слухавку.

Однак хто б міг подумати, що цього вечора вони утрьох зустрінуться в магазині.

Побачивши доньку і зятя, жінка підбадьорилася і з осудом дивилася на рідню.

– Мене, значить, не взяли із собою, довелося викликати таксі, а самі поїхали! – обурено промовила вона.

Марія та Сергій розгублено переглянулися, думаючи, що відповісти тещі.

– Євгенія Петрівно, для нашої родини стало накладно оплачувати в магазині ваші покупки, – суворо промовив зять. – Однак довозити вас із продуктами ми не проти.

– На який ви мені тоді потрібні?! – Жінка ображено скривила губи. – Обійдусь!

Після цієї розмови мати та дочка окремо відвідували магазин, і кожен платив сам за себе.

КІНЕЦЬ.