Ольга Захарівна жила сама. Чоловіка давно не ста ло, син переїхав у далеку країну та приїжджав рідко. Місто у них промислове, багато заводів, погана екологія. Чи то від цього, чи то від туги за рідними, Ольга Захарівна почала часто хво ріти. Син, Єгор, дзвонив часто, кликав у гості.

— Мамочко, ну приїдь до нас. Внукові вже три роки, а ти його ще не бачила. Тут у нас така природа, таке чисте повітря. Не те, що смог у твоєму місті. Наталя теж тебе кличе в гості.

— Гаразд. Я подумаю.

— Зрештою погодилася Ольга Захарівна…

— Їдь, звичайно, Оленько, — сказала їй сусідка, баба Настя.

— У цьому місті ти тільки болячку якусь схопиш…

До сина Ольга Захарівна вирішила поїхати потягом. «Цікаво, про який сюрприз говорив Єгор? Чи не про ці гори?», думала жінка, розглядаючи чудові пейзажі у вікно поїзда. Гори, озера… Таких картин Ольга Захарівна ніколи не бачила. Всю дорогу навколишні краєвиди радували та захоплювали її. Єгор мав заміський будинок.

На фоні гір. Чудове видовище. А з вікна її кімнати відкривався вид на озеро. Рай, та й годі. Онук, Андрійко, одразу прилип до бабусі. Ходив за нею хвостиком. А вранці вони гуляли природою. Бабуся з онуком збирали квіти та трави.

Невістка, Наталя, так само була рада приїзду свекрухи. Вона старанно навчалася у Ольги Захарівни премудростям куховарства. Пройшов місяць.

Ольга Захарівна зібралася додому.

— Ольга Захарівно, залишайтесь погостювати у нас довше, — просила невістка свекруху.

— І куди ти так поспішаєш, мамо? Ну хто на тебе там чекає, — сказав син.

— Синку, ну не хочу я вас стискати. Місяць погостила у вас, час і честь знати, — затялася Ольга Захарівна.

— І, до речі, дякую за сюрприз. Я чудово провела час.

— А сюрприз не в «чудовому часі», — усміхнувся син.

— Підійди сюди. Мати підійшла до сина, що стоїть біля вікна.

— Бачиш той будиночок?

— Показав він на симпатичну будову по сусідству.

— Так. Гарний! – захопилася Ольга Захарівна.

– Ось він і є сюрприз. Він твій, мамо… Яке це щастя — і рідні поряд, і чудова природа…

КІНЕЦЬ.