Найближчих 15 років я про свою маму навіть і не згадувала, чи, краще сказати – вона про мене забула.

Поїхала моя мама в Італію шукати кращої долі. Мені тоді було всього 14 років. Я з батьком залишилася.

Я не хотіла, щоб мама їхала, але мене ніхто не питав. А потім, взагалі, мама захотіла розлучитися з батьком, бо в Італії вона знайшла собі чоловіка.

На цьому наші з мамою стосунки і закінчилися. Всі наступні роки я була з батьком. Мама навіть на моє весілля не приїхала, передала 200 євро, і все.

Мені пощастило, бо я дуже вдало вийшла заміж. Чоловік мій не лише дуже турботливий і хороший, а ще й вміє заробити гроші.

Живемо ми у власному заміському будинку, маємо двох маленьких діток.

Батька свого я теж забрала до себе, він мені дуже і по господарству, і з дітьми допомагає.

Про маму весь цей час нічого не було чути, вона навіть нам не телефонувала, і не намагалася допомогти.

А нещодавно мама знову з’явилася в нашому житті. Приїхала, і відразу мене розшукала.

Мама розповіла, що зараз вона опинилася у скрутному становищі, її італійський чоловік пішов у засвіти, а вона залишилася без нічого, бо діти цього синьойора про це наперед подбали. А вона захворіла, і їй треба лікуватися.

Мама привезла мені 3 тисячі євро, і вирішила, що цього вистачить, щоб налагодити зі мною стосунки.

Вона хоче, щоб я взяла її до себе жити. Та я пояснила, що у нас тепер живе батько, і його я не зможу вигнати.

Тоді мама сказала, що ми маємо впустити її в нашу стару квартиру, хоча добре знала, що до неї вона теж не має ніякого відношення, адже це батькова дошлюбна власність, і зараз там живуть квартиранти.

Гроші ці я не взяла, бо не в них справа. Мама ще довго не могла повірити, що я ось так просто відмовлюся від такої суми.

Ми з чоловіком вирішили, що допоможемо їй в лікуванні, а ті 3 тисячі євро, які вона з собою привезла, нехай використає на оренду житла.

Мама на нас дуже образилася, але я вважаю, що вона не має на що ображатися, адже вона сама вибрала собі таке життя. Ну хіба не так?

КІНЕЦЬ.