Заміж я вийшла рано за сучасними мірками – у 19 років. Чоловік старший за мене всього на два роки.

Мама казала, що ми ще не готові до сімейного життя, особливо Кирило, але я не хотіла нічого чути. Любила його дуже і вважала, що він також мене любить.

Коли сказала мамі, що чекаю дитину, вона одразу ж порадила позбутися від дитини. Я обурилася і перестала з нею розмовляти.

Я ще вчилася, але чоловік працював, до того ж, батьки чоловіка дали нам однокімнатну квартиру. Свекруха забрала свою матір до себе, а в квартирі швидко зробили ремонт.

Поверхневий, звичайно, але для нас це було дуже нічого. Мати свій кут зараз це розкіш.

Те, що мама мала рацію, я зрозуміла ще під час очікування дитини. Чоловік не допомагав, грав вечорами та вихідними у комп’ютерні ігри.

Згодом я помітила, що він сидить на сайтах знайомств. Коли я розплакалася і зробила зауваження, він зовсім пішов з дому.

Але найстрашніше, що чоловік зовсім був не готовий до батьківства. Дитину ігнорував, а мені казав, що дочка його дратує своїм криком.

Мені хотілося все кинути і піти, але не було куди. Мама після розлучення з батьком вийшла вдруге заміж, і жити в одній квартирі з вітчимом мені не хочеться.

Хоча мама каже: «навіщо ти мучишся з таким чоловіком, далі буде тільки гірше, розлучайся».

Що робити? Страшно розлучатися і залишитися однією з маленькою дитиною, але й байдужість чоловіка просто нестерпно.

КІНЕЦЬ.