У нас утворився своєрідний клуб розведених.

Справа в тому, що я і кілька моїх подруг розлучилися і залишилися одиночками. І тепер мої подруги активно шукають собі нового чоловіка, а я усунулась від цього процесу.

Подруги реєструються на сайтах знайомств, бігають на побачення. А я насолоджуюся життям.

Дівчата намагаються наставити мене на шлях істинний, наводять докази, але я пручаюсь і наводжу власні контрдоводи…

– Жінці просто необхідне надійне чоловіче плече! – стверджують вони.

Тільки де вони бачили це плече? В однієї чоловік танцював під дудочку своєї матусі, в іншої чоловік приходив додому “на бровах”, у третій чоловік з дивана не вставав і жив за її рахунок, у четвертої чоловік був тираном і самодуром. Мій контролював кожну копійку, мене з новонародженою дочкою тримав на “голодному пайку”.

Мені така “надійність” задарма не потрібна. Ні, я не феміністка. Не вважаю, що всі чоловіки мерзотники. Впевнена, що є нормальні чоловіки, за якими дружина та діти почуваються, як за кам’яною стіною.

Але таких чоловіків один на тисячу. За них іде боротьба не на життя, а на смерть.

Я не хочу, і не братиму участі в цій “перегонах з перешкодами”…

– Але ж чоловічу ласку нічого не замінить! – стверджують вони.

Згодна. Але із застереженням, якщо чоловік любить і любий.

А для задоволення елементарних фізичних насолод немає жодної необхідності жити разом, а тим більше реєструвати шлюб…

Моя дочка – ось все моє щастя, що залишилося від мого шлюбу.

Сьогодні вона ходить у садок, я працюю, непогано заробляю. Турбот по дому в мене поменшало. І з пранням, і з збиранням, і з приготуванням.

Замість того, щоб нервувати через чоловіка, я займаюся собою. І новий чоловік, для мене – це зайві проблеми… Я не виключаю того, що колись зустріну того єдиного.

І коли таке станеться, буду тільки щаслива. Але цілеспрямовано шукати його не хочу і не буду! хіба я не права ?