Я стояла біля прилавка із хлібобулочними продуктами і вибирала товар дешевше.

Минулого місяця мене з роботи звільнили, а нову поки що знайти не вдалося.

У батьків просити грошей не хотіла, тому я намагалася з усім впоратися сама.

Я вже років 7 живу одна в місті, наскільки можна і батькам у селі допомагаю, відсилаю гроші.

Я взяла найдешевший хліб, печиво по акції та сметану.

Вийшла з магазину у більш-менш нормальному настрої.

Але тут переді мною різко пройшов молодик, він зачепив мене плечем, пакет вислизнув з рук і впав прямо в калюжу.

Бачачи, як моя остання надія мокне в калюжі, я мало не заплакала і різко повернувшись до чоловіка, різко штовхнула в плече. Хлопець здивовано обернувся до мене.

По його обличчю було видно, що він спочатку хотів щось різке сказати, але побачивши сльози на моїх очах, мабуть, передумав. Його погляд повільно опустився до калюжі.

-Ви що через це засмутилися?

Це ж копійчане діло, я вам все відшкодую!

Чомусь після його слів я відчула себе приниженою і зненацька навіть для себе взяла і розплакалася.

Хлопець ще більше розгубився.

-У вас щось трапилось? Вибачте, я вас не спеціально зачепив…

Eей, вас додому проводити?

У мене тут машина недалеко.

Олексій мене заспокоїв, два пакети смачного різного купив і додому проводив.

Хто ж знав, що зустріч із любов’ю всього мого життя коштуватиме мені буханець хліба, печиво та сметану?