Я завжди думала, що знаю свого чоловіка як облупленого. Але останні кілька днів він поводився так дивно, що я почала сумніватися в цьому переконанні.

Він ухилявся від моїх питань, уникав розмов і постійно кудись зникав. Моя уява малювала найпохмуріші картинки. Я вже готувалася до найгіршого. “Ти впевнений, що все гаразд?” – питала я його ввечері, коли він повертався додому та сідав за вечерю.

“Так, все добре, просто багато роботи”, – відповів він, але його голос звучав відсторонено. Напруження, що накопичилося, і недомовки почали тиснути на мене все сильніше.

Я ловила себе на думці, що чекаю на якийсь вибух, якусь розв’язку, яка пояснить усе, що відбувається.

І тут, у найнесподіваніший момент, він мене здивував… На річницю нашого весілля, в дату про яку я, зізнатися, зовсім забула через всі переживання, він влаштував мені неймовірний сюрприз.

Я повернулася додому і виявила, що весь будинок прикрашений свічками та квітами.

На столі стояла вишукана вечеря з моїх улюблених страв, а на фоні грала наша улюблена весільна мелодія. “Що це?” – Запитала я, ледь переступивши поріг. “Сюрприз до нашої річниці, кохана,” – посміхаючись, відповів він.

“Я хотів зробити цей момент особливим, тому готувався кілька днів. Вибач, що поводився так дивно, я просто не хотів нічого зіпсувати, збовтнувши зайвого” Тоді я зрозуміла, як сильно помилялася у своїх підозрах.

Його турбота і любов, виявлені в цьому сюрпризі, розтопили всі мої страхи та сумніви. Я обійняла його, розуміючи, що іноді наша уява малює нам картини, далекі від реальності.

Ми провели вечір, наповнений сміхом, любов’ю та спогадами про наш спільний шлях. Вони нагадували нам, як важливо цінувати і дивуватися маленьким радощам нашого життя.

КІНЕЦЬ.