Своє сімейне життя я аж ніяк не можу назвати щасливим. Мій чоловік нічого не зробив для того, щоб я так почувалася. Все життя він дорікав мені куском хліба, я весь час жила з думкою, що я йому щось винна.

Та минули роки, і життя все розставило по своїх місцях. Мій чоловік зліг, і тепер мені доводиться його доглядати.

Ми одружилися молодими, я щойно отримала диплом і пішла працювати в школу вчителькою.

Олександр був старшим від мене на 5 років, і на той час у нього була своя справа, яка приносила доволі непогані прибутки.

Все було добре, разом ми почувалися щасливими. Спочатку я народила сина, а за кілька років народила дочку.

За цей час Олександр зміг купити нам гарну квартиру. Він цим дуже запишався. Почав вважав мене з дітьми нахлібниками, а себе він уявив королем життя.

Я навіть уявити собі не могла, що гроші можуть так змінити людину. Але, нажаль, в нашій сім’ї так сталося, я просто не впізнавала свого чоловіка.

Він вимагав, щоб у нас був окремий сімейний бюджет. Я була змушена на це погодитись. Ми складалися на все: окремо на їжу, на оплату квартири, одяг та їжу для дітей.

Олександр дуже тішився з того, що ніхто не залазить його кишеню, і що його гроші залишаються з ним.

На дітей він виділяв певну суму, але це був мінімум. А на себе я сама повинна була заробляти.

Отаке було моє сімейне життя. А нещодавно Олександр зліг, роки виснажливої і нервової праці далися взнаки. Тепер його треба доглядати.

Знайомі, які бачили, як ми весь цей час жили, дивуються мені, що після всього, що сталося, я погодилася доглядати свого чоловіка.

Діти наші виросли, роз’їхалися. Мені сказали, що якщо я відмовлюся, то вони мене не засудять.

А я не можу його просто так кинути, не по-людськи якось це вийде. Але ніякого серця у мене на нього немає.

Цікаво, він тепер радий, що я ніколи не заглядала в його гаманець чи він уже про це шкодує?

КІНЕЦЬ.