Живу з чоловіком який робить все для родини, тільки не для нашої, а для родини своїх батьків.

Коли ми познайомились з чоловіком, він жив зі своїми батьками. Після закінчення університету, він повернувся в рідне місто, щоб відпрацьовувати навчання, яке сплачувало йому підприємство на якому працював його тато. За договором він мав працювати там 5 років, але роботу йому надали не за фахом, тому він звільнився через 3 місяці тим самим повісивши борг на тата, за не відпрацювання.

Пішов у самостійне плавання, шукав весь час роботу, підробіток. З батьками з того часу стосунки стали напружені, батьки переживали що з нього нічого не вийде, що буде ледар на їх шиї.

Але з часом чоловік влаштувався на гарну роботу й почав потроху заробляти. У той час ми з ним і познайомились. Він був талановитим, тому дуже швидко його заробітки зростали.

Ми почали жити разом на орендованій квартирі. Я працювала, в чоловіка взагалі добре виходило. Тому ми відкладали гроші на квартиру. Коли в нас була потрібна сума, ми не квапились купувати помешкання, тому що на той момент в країні почалося АТО. А ми саме з тих областей, тому було вирішено чекати.

А поки ми чекаємо, гроші лежали не залучені. І тому чоловік запропонував зробити батькам ремонт, в рахунок боргу який батько виплачував за нього на підприємстві. Домовлялись зробити тільки ванну кімнату, але батьки якось вмовили зробити всю квартиру, начебто в борг .. ще потім вони нам будуть повинні.

Звісно ремонт зробився, а гроші ніхто так в не повернув. На гроші які залишились (зовсім не багато) чоловік купив автівку, стареньку, але для першої машини доволі нормальну.

Потім справи йшли ще краще. Чоловік поступово заробляв більше і більше. І ось він подумав змінити машину, але стару не продавати, а віддати своєму батькові. Хоча я просила віддати машину мені, щоб я якраз змогла набратися досвіду у водні та не боялася десь пошарпати її.

Але ні, чоловік сказав купимо тобі. І віддав машину батькові. Ми купили квартиру без будь-якої допомоги. Я на той момент отримала у спадок бабусину квартиру. Продала її, грошей виручила не багато, тому вирішили пустити їх у ремонт.

Ми зробили ремонт і в нас з’явився син. Я пішла в декрет. Чоловік закривав наші потреби, але суто мені нічого особливого не купував і не дарував. Звісно я не знала скільки він заробляє і думала що можливо в нього проблеми з фінансами.

Але оберти допомогли батькам у чоловіка тільки посилилися. Він дарував якісь меблі батькам, якісь речі які я не дозволяла собі.

І потім коли він вирішив знов міняти машину, він по старій схемі віддав машину батьку, а батько першу стару нашу машину віддав молодшому сину (брату чоловіка). І знов я без машини, хоча в мене на той момент вже було водійське посвідчення, і знов «купимо»..

На сьогодні батьки чоловіка приїхали до нас у гості та збираються їхати назад, чоловік сказав викупити їм повне купе для двох. Гроші це не малі понад 2 тисяч гривень. Я шукаю квитки та ловлю себе на думці що мені так прикро, прикро що коли я з дитиною 4-х років їздила в поїзді, мені таких благ не пропонували. Я вимушена була їхати з людьми які всю ніч хропіли.

І так постійно по дрібницях або по великих справах я завжди «чекаю» і нічого не отримую. Заробляю сама на свої потреби. Ось так 12 років коту під хвіст.

КІНЕЦЬ.