Стоячи перед дзеркалом, я налаштовувався на святкування дня народження. Моя дружина, Світлана, останніми хвилинами розставляла на столі страви.

Цей вечір обіцяв бути чудовим – уперше за довгий час збиралася вся моя родина. Коли останні гості розташувалися за столом, я запропонував підняти тост.

Але раптом Світлана підвелася і з невдоволеним виглядом почала звертатися до родичів. “Будь ласка, не кладіть лікті на стіл. Це порушує правила нашого будинку”, – сказала вона суворо, вказуючи на мого дядька Андрія.

Я посміхнувся, думаючи, що вона жартує. Але вона продовжувала: “І ви, Таня, не розмовляйте з повним ротом. Це непристойно.” У кімнаті запанувала напружена тиша.

Я відчув, як мені стає ніяково. “Світлано, може, не варто?”

– Спробував я м’яко перебити її. “Ні, це важливо. У нашому будинку має бути порядок!” – її голос звучав все різкіше.

“Але сьогодні мій день народження… Може, заплющимо очі на такі дрібниці?” – Спробував я ще раз.

Світлана подивилася на мене, наче тільки зараз усвідомивши, що відбувається. “Вибачте, я… Я просто хотіла, щоб все було ідеально,” – сказала вона, і її голос звучав уже набагато м’якше. Вона сіла, а я спробував відновити атмосферу свята.

“Давайте піднімемо тост за нашу сім’ю, за те, що ми разом у такий особливий день!” Вечір продовжувався, але відчуття сорому і незручності залишилося зі мною.

Пізніше, коли гості розійшлися, сказав Світлані: “Ти знаєш, мені було дуже неприємно. Чи не могли б ми цього уникнути надалі?”

“Пробач, я просто хотіла, щоб все було ідеально. Я перестаралася”, – зізналася вона. “Головне, щоб ми були разом і раділи цьому дню. Не потрібно прагнути до досконалості на шкоду нашому щастю”, – відповів я, сподіваючись, що вона зрозуміє.

Той вечір залишив для мене багато роздумів про те, що важливіше у житті – ідеальний порядок чи тепло та розуміння у сім’ї.

КІНЕЦЬ.