– Максим, будь ласка, не кидай трубку, – у голосі Наталі звучало прохання.

Максим не чув її дуже давно: вони розлучилися понад п’ять років тому.

– Ну? – Видавив він з себе, насилу долаючи внутрішній опір.

– Чого ти хочеш?

– Мені потрібна твоя допомога, – Максиму навіть здалося, що Наталка схлипує.

– Прошу тебе, давай зустрінемося.

– У мене немає часу, – крижаним тоном відповів Максим. – Якщо тобі так треба, приїдь до мене в офіс. У тебе буде десять хвилин.

– Так-так, я приїду! Звичайно приїду! Зараз викличу таксі!

“Цікаво, що їй від мене знадобилося через стільки років?” – подумав Максим і підійшов до вікна. Чомусь захотілося побачити, як Наталка під’їде та увійде до будівлі…

Вони любили одне одного… Давно…

Максим був рідкісним красенем. Його брутальний, харизматичний вигляд завжди зачаровував жінок.

Дівчата надавала знаки уваги Максиму у школі, в університеті, жінки – на роботі. Максим викручувався як міг. І по-хорошому, і по-поганому.

Жодного разу не закохався!

Та й не мав часу на романи. Спочатку вчився старанно, потім працював, щоб просунутися в кар’єрі і зайняти своє місце під сонцем.

Тому до тридцяти років Максим, який має власну фірму і втомився від настирливої жіночої уваги, не поспішав створювати сім’ю. Він насолоджувався своєю свободою і частенько посміювався з друзів, які вже встигли одружитися, а тепер «переживали» від своїх колишніх коханих.

Це тривало поки Максим не зустрів Наталку.

Він побачив її у магазині чоловічого одягу, куди зайшов купити краватку до нового костюма.

Проста продавщиця.

Симпатична, привітна.

Тільки було в ній щось таке…

Словом, закохався Максим, як йому здалося, одразу й назавжди.

Цілий місяць він купував у Наталки краватки. Кожен день. Дивно, але все життя оточений закоханими жінками сам він зовсім не вмів залицятися. Соромився як хлопчик.

Нарешті зважився познайомитися.

Наталя, звичайно, вже давно все зрозуміла і з нетерпінням чекала, коли цей явно закоханий у неї чоловік, зробить перший крок.

Роман стрімко розвивався. Максим був на сьомому небі від щастя: чим ближче він дізнавався Наталю, тим більше вона йому подобалася. Те саме відбувалося і з Наталкою …

Із весіллям тягти не стали. Всі близькі були щасливі: нарешті Максим одружується!

І лише найближчий друг Максима Сергій зітхнув:

– Поспішаєш ти, Максиме. Вона, звичайно, нічого така, але не заважало б вам дізнатися один одного краще…

Максим слухати не став, запропонував Сергію бути свідком на весіллі.

А далі почалося щасливе сімейне життя. Наталя виявилася чудовою господаркою. Вдома було чистенько, дуже затишно, з кухні завжди пахло чимось смачненьким.

Максим любив дружину, возив на курорти, водив у кафе та ресторани, обдаровував подарунками.

Непомітно пролетів рік.

І раптом щось у Наталці змінилося. Наче зламалося. Вона стала замкненою, часто замикалася від чоловіка в іншій кімнаті, більше не прагнула балувати його смачними стравами. І найнеприємніше – постійно затримувалася на роботі.

Максим поділився своїми спостереженнями із Сергієм.

– Ну, Максиме, ти влип! – Вигукнув той. – Схоже твоя дружина іншого знайшла!

– Бути такого не може! – Максим напружився відразу ж.

– А ти полазь у її телефоні, багато чого дізнаєшся, – посміхнувся Сергій.

Максима спантеличила сама думка – ритися в телефоні дружини. Але сумніви не давали спокою все сильніше. Нарешті, він таки уловив момент і заглянув у айфон Наталки.

Сергій мав рацію. Перше, що потрапило Максимові на очі – це листування з Андрієм. Очевидно любовне – у цьому не було жодних сумнівів.

Андрій… Максим знав лише одного Андрія – охоронця, який працював із Наталкою в одному магазині. З цим треба було розібратися.

Увечері Максим та Сергій поїхали до торгового центру, де працювала Наталя. Припаркувавши машину трохи осторонь, щоб її не було видно, вони почали спостерігати.

Довго чекати не довелося. Наталка та Андрій, міцно тримаючись за руки, вийшли з центру. Спустившись центральними сходинками, вони ніжно обнялися, стали цілуватися.

Цього Максим винести просто не зміг. Він вискочив з машини і кинувся до закоханої парочки.

Підбіг Сергій і з вигуками:

– Залиш його! Досить! – став відтягувати Максима від Андрія.

Наталка стояла нерухомо, розплющивши очі, – так розгубилася. Максим взяв її за руку і відвів до машини. Вона не сперечалася..

Удома Максим чекав пояснень, але Наталка мовчала. Потім різко підскочила і почала збирати речі.

– До нього йдеш? – Вигукнув Максим. – До цього негідника?

– Ти підскочив підло, нишком! – вигукнула Наталка у відповідь.

– Не йди, будь ласка, – Максим втратив самовладання. – Я все пробачу, все забуду, тільки залишся…

Але Наталя продовжувала збирати речі. Вже у двері Максим зробив останню спробу і майже простогнав:

– Ну, що мені зробити, щоб ти залишилася?

– Я тебе не люблю, – відповіла «кохана дружина».

Максим справді ледве пережив розлучення з Наталкою. Думка про те, що життя тепер не має жодного сенсу, долала і вдень, і вночі. Якби не вірний друг Сергій, який постійно був поруч, навіть залишався ночувати, невідомо, чим усе це закінчилося б.

Поступово відпустило. Життя пішло своєю чергою. Максим поставив хрест на особистому житті та зосередився на роботі, щоб без кінця не думати про минуле.

Так минуло п’ять років.

І ось тепер цей дзвінок…

За півгодини секретар зателефонувала йому до кабінету:

– До вас без запису. Наталя.

– Хай увійде, – відповів Максим.

Вона майже не змінилася. Хіба тільки в очах не було старого світла.

– Здрастуйте, – обережно промовила Наталка…

– Доброго дня, – луною відповів Максим, – розповідай, навіщо прийшла?

Наталка розплакалася.

– Не тягни, у мене мало часу, – Максим намагався здаватися суворим, але точно відчув: її поява не викликала в ньому ніяких емоцій.

– Максиме, будь ласка, вибач мені, – майже прошепотіла Наталка.

– І тільки?

– Я знаю, що вчинила погано, – Наталя насилу підбирала слова. – Але зрозумій, я покохала! Просто втратила голову! Зараз розумію, що треба було чесно тобі все розповісти, а я наробила необдуманих вчинків…

– І що тепер? Андрій кинув тебе? – припустив Максим.

– Ні, ми, як і раніше, разом. Тільки у нас немає дітей. Ми дуже хочемо, але не виходить.

Наталя знову заплакала. Щоправда, беззвучно, навіть якось байдуже: сльози самі котилися по її обличчю.

Максимові стало неймовірно шкода її, і в цей момент він зрозумів, що зовсім не ображається на колишню дружину. Мабуть, пробачив…

– Тобі до спеціалістів треба, а не до мене, – він підійшов ближче, присів на сусідній стілець.

– Ходили. Спеціалісти лише розводять руками, кажуть, що ми обидва здорові. І знаєш, я пішла до ворожки.

– Ти? Пам’ятаю, ти завжди з гумором ставилася до таких речей.

– Пішла, – продовжила Наталка. – Так от, вона сказала, що поки ти мене не пробачиш, дітей у нас не буде. Розумієш, Максиме! Будь ласка, пробач мене!

– Ось воно що! – Усміхнувся Максим. – Тоді …, – Він зробив серйозне обличчя і повільно, дивлячись Наталці прямо в очі, промовив. – Я прощаю тебе, Наталко, і від щирої душі бажаю щастя …

Увечері після роботи Максим зайшов до церкви (останнього часу він часто туди заглядав) і поставив свічку за здоров’я Наталки.

І що дивно через рік, переглядаючи сторінку колишньої дружини в соціальній мережі, Максим побачив, що у неї народився син.

А ще через якийсь час, Максим і сам зустрів чудову дівчину, одружився і тепер чекає поповнення в сім’ї.

Хресним, звісно, буде Сергій…

КІНЕЦЬ.