Дочка зі своєю сім’єю живе разом із нами. Спочатку це було начебто тимчасово, зять тоді казав, що батьки збираються подарувати йому бабусину квартиру, але з того часу минуло вже 7 років, у них вже двоє дітей, а ця квартира дісталася його сестрі, коли та вийшла заміж.

Шість чоловік у двокімнатній квартирі начебто й забагато, вже всі втомилися одне від одного, але що робити, я не знаю. Неодноразово намагалася поговорити зі сватами, щоб допомогти їм купити свою, хоч невелику квартиру.

Але вони постійно допомагають дочці і кажуть, що в них немає грошей.

Якось зять сказав: “що ви хочете, у моїх батьків двоє дітей, а у вас одна дочка”, не розуміючи того, що тепер у його батьків тільки одна дочка, а в нас стало двоє. Зять приходить з роботи, одразу за комп’ютер сідає, вдома майже нічого не робить, але вимагає й обід вчасно, і щоб усе було чисто й випрасовано, не беручи в цьому жодної участі.

Дочка сама з усім справляється, ми з чоловіком цілими днями теж на роботі, і підмінити я можу її тільки у вихідний та іноді після роботи. Сваха ж, коли приходить до нас, постійно робит дочці зауваження, що погано виховані діти, чомусь вважаючи, що її син за це не несе жодної відповідальності, що дітьми має займатися тільки вона.

Востаннє через це стався конфлікт, коли донька не витримала і сказала своїй свекрусі, що якби вона правильно виховала свого сина, то мала право робити їй зауваження. Та, звичайно ж, образилася, одразу пішла, сказавши, що більше їй тут робити нічого.

Зятю все це теж не сподобалося, і те, що мати образили, і те, що дочка сказала свекрусі, що він поганий сім’янин, звинувачує в усьому мене, що це я дочку накручую проти нього. Мені все це так вже набридло, що збираюся сказати, щоб шукали собі квартиру.

І якщо він не може купити свою, то нехай заробляє, щоб винаймати, чи йде жити до своїх батьків. Жаль тільки онуків, але терпіти все вже немає сил, шкодую тільки, що дозволила їм жити з нами з самого початку.

КІНЕЦЬ.