У мене дуже складна ситуація та стосунки з моєю матір’ю. Мене постійно дратує її поведінка, манери, просто все дратує. Вона вічно перед усіма вибачається і робить із себе бідну скривджену життям жінку.

Я довго з цим боролася, але зрозуміла, що моїх сил більше немає, я вже просто на межі і не знаю, як мені впоратися з собою зі своїми емоціями, агресією. Я навіть думала, що проблема не в ній, а в мені, але ні це не так.

Напевно, винні ми обидві, але все ж таки моя агресія має причини. Моя мати дуже любить підлизуватись, коли їй щось потрібно, навіть до мене, не те що до інших людей. І мене це так сильно дратує.

Вона тисне на жалість, виробляє в мені відчуття провини, кидає трубку в розмові зі мною, якщо їй щось не подобається і всіляко маніпулює мною, знаючи, що зрештою я їй передзвоню і буде так, як їй потрібно. Вона душить мене своєю любов’ю, не дає мені життя.

Коли я поїхала до інше місто вчитися, вона приїжджала у міру майже завжди на вихідні. Після від’їзду вона завжди плакала, я її заспокоювала.

Вона любить нудьгувати, що залишилася сама і всі її покинули, що дуже тисне на психіку. Дзвонила мені щодня і вічно не все скаржилася, плакалася щодня: то голова їй болить, то це, то це.

Я знаю, про що ви думаєте, що їй просто не вистачає уваги, спілкування, вона сама і мені потрібно її підтримувати. Але це не означає, що я маю робити те, що вона хоче і не дає їй права загнати мене в могилу.

Я постійно в стресі, на нервах, не можу розслабитись і займатися своїми справами. Якби вона поводилася нормально, я і сама була б спокійною і врівноваженою.

У той же час я розумію, що люблю її, завжди готова їй допомогти, але всьому є межа і я теж не залізна. Нині мати переїхала до мене, шукає роботу, хоче пожити зі мною нібито тимчасово.

Але я чудово розумію, що це все, це назавжди і вона ніколи не дасть мені спокійного життя, вона завжди мене душитиме своєю нібито любов’ю і власного життя в мене не буде.

Вона дуже хитра підлиза, прибреше, де треба. Вона взагалі любить брехати, писати. Ми всі не ідеали і все можемо так вчинити іноді, але тут це за межею, без почуття міри.

Це так часто у неї відбувається, що вона вже бреше без будь-якої причини, всім підряд, навіть дітям та близьким людям. Бреше, скільки заробляє, хоча я в неї взагалі грошей не прошу, то бреше, що їсти нічого, хоча сусіди кажуть, що додому з пакетами їжі ходить, та й у холодильнику ніколи пусто не буває.

То там прибреше, то там, я їй уже не вірю ніколи, щоб вона не сказала. Думаю, дуже страшно втратити довіру до своєї матері. У дитинстві мені від неї часто діставалося.

Вона мене дуже ображала не лише словами, а й ображала, руками, скакалками, лозиною, віником – усім, що траплялося під руку. Я все це пам’ятаю, не можу цього забути і мені морально дуже боляче від цього досі. У душі в мене залишилася до неї ненависть за все.

Як мені бути? Я розумію, що я сама збожеволію скоро, якщо не позбудуся її нібито опіки і любові, але не можу ж я її вигнати і викреслити зі свого життя?

КІНЕЦЬ.