Ліза після багаторічних пошуків так і знайшла чоловіка своєї мрії, але він виявився не самотнім в нього ще був син Вадим, підліткового віку.

Хлопець не сподобався Лізі з перших хвилин знайомства, але відступатися через нього від власного щастя вона не хотіла.

Задумала що з часом зможе полюбити Вадима, своїх дітей у неї не було.

Однак не все так виявилося, як думала жінка.

Одна річ як огорнути теплом якесь маля, а зовсім інша вибудувати стосунки із майже сформованою особистістю.

Через кілька місяців Ліза у відчаї пожалілась подрузі що, з чоловіком її мрії все гаразд, а от з сином навпаки не ладнається.

Хлопець тільки думає як вивести її з рівноваги, поведінка погана, про навчання не думає.

“А чоловік що?” – поцікавилася подруга.

“Скаже кілька слів і втікає в іншу кімнату. Боїться ускладнювати і без того нелегку ситуацію” – відповіла Ліза.

Та додала: ” Сама знаєш до нашого знайомства вони з малим недовго жили разом коли його мама виїжджала за кордон із новим коханим, то залишила сина у селі у своєї мами. Обіцяла, що забере через кілька років. Та де там. Так хлопець жив з бабусею, аж поки її не стало. Тоді приїхала мамина сестра зібрала йому речі і відправила до тата в місто”.

“Ох Лізо, ти ще будеш мати негаразди з ним” – промовила подруга і як у воду дивилась.

Через декілька днів Лізі подзвонили зі школи, класна керівничка голосом попросила підійти після уроків.

Жінка ще не встигла переступити поріг учительської як та почала зразу наговорювати на Вадима всякі погані речі.

Самого винуватця не виявилось у школі, почувши про те, викликали батьків його, він втік з останнього року.

Жінка не мала ані сил, ані бажання його шукати.

Пройшовши кілька кварталів під прохолодним дощем Ліза повернула у кав’ярню, щоб зігрітись.

Вдихнувши аромат духмяного напою і виглянувши у вікно, вона побачила як через дорогу на сусідній лавочці сидів геть мокрий Вадим.

Жінка подумала, що він міг би хоча б у під’їзді сховатися. Але видно хлопцеві було все одно, краплини стікали по одязі та обличчі та навіть здавалося, що він плаче.

В цей момент серце Лізе стислося від жалю. Тут із вікна було добре видно наскільки цьому недолюбленому підлітку хотілося тепла і підтримки.

Жінка вийшла з кав’ярні і підійшла до лавки де сидів хлопець та спитала: ” Вадимчику маєш ключі? я своїх щось знайти не можу”.

Глянув на Лізу здивовано, помовчав трохи промовив: ” Маю. А що там було в школі, дуже сварилися на мене?

Я не хотів того робити, то цей Павло завжди щось придумає. А втік я тому, що просто хотів поїхати до бабусі, адже у неї  завтра день народження”.

Ліза спокійно взяла хлопця за руку та сказала:

” Не хвилюйся, ми всі втрьох, з твоїм батьком, завтра поїдемо до бабусі”. А зараз давай просто підемо додому”.

КІНЕЦЬ.