Ніна прийшла додому пізно. Вона вчилася в інституті, а жила в квартирі свого хлопця.

Ніна зайшла в квартиру, поставила на кухні пакети з продуктами, сіла за стіл і задумалась.

-Як же йому сказати, – крутилася в неї в голові одна єдина думка.

З кімнати вийшов Олег.

-Привіт. Чого так пізно? – запитав він.

-Привіт, любий. Я маю тобі сказати дещо важливе, – тихо промовила Ніна. – Сьогодні я дізналася, що в нас буде дитина!

Олег здивовано глянув на дівчину і мовчки сів за стіл.

-Як ти могла таке допустити?! – раптом запитав він.

– І чого це я маю вірити, що це моя дитина? Ти все придумала, щоб я з тобою одружився. Я не поведуся на таке, пошукай когось іншого!

Ніна не вірила своїм вухам. Не такою вона уявляла розмову з коханим…

-Я думав, що ти особлива, а ти така, як усі! – вже не міг зупинитися Олег.

– Правильно мені мама казала, що вас, сільських, десятою дорогою треба обходити! Захотіла за мій рахунок в місті прижитися! Не вийде! Все! Збирай свої речі! І не дзвони мені більше!

Олег швидко розвернувся і пішов на вулицю, голосно гримнувши дверима. Ніна стояла і дивилася йому в слід. Такого вона точно не очікувала…

Їй було так прикро, що не передати словами… Думки крутилися в голові, і вона не знала, що їй тепер робити і як далі бути…

Раптом задзвенів телефон. Це була її мама.

-Доню, як у тебе справи? У тебе все гаразд? – запитала вона.

Ніна заплакала, немов маленька дівчинка. Крізь сльози, вона розповідала матері про те, що сталося. Найбільше вона чекала якою буде реакція батька.

-Що ж тепер батько скаже? – запитала вона в мами.

-Нічого не скаже, – почула вона у слухавці його голос.

Виявляється, телефон був на гучному зв’язку і батько все чув.

-Знаєш, доню, – спокійно сказав батько. – Що б не трапилося, ми завжди будемо з тобою. І нічого собі там не вигадуй. Раз Бог дав дитинку, значить так і має бути. Не хвилюйся, виховаємо. З Божою поміччю. А те, що Олег так вчинив, то нехай це на його совісті і залишиться, не твоя це турбота…

Розмова з батьками трохи заспокоїла Ніну, в голові стало прояснюватись і вона тепер знала, що робитиме далі.

Ніна взяла академічну відпустку і поїхала до батьків у село.

Згодом у неї народилася донечка.

Бабуся з дідусем дуже полюбили внучку. Особливо дідусь. І все в їхній сім’ї пішло своєю чергою…

Віка росла, Ніна перевелася на заочне і закінчила інститут.

А на заочному вона познайомилася з Миколою, який згодом і став її чоловіком.

Так у Віки зʼявився тато і братик Юрко, який народився через рік у Ніни з Миколою.

Разом вони почали будувати будинок у селі, де жили батьки Ніни. Згодом вони відкрили власний магазин і потихеньку справи їхні пішли вгору…

З неба зірок вони не хапали, але жили в достатку.

До міста повертатися бажання не було ні в Ніни, ні в Миколи.

Коли настав час Вікторії іти вчитися в інститут, вони вирішили купити в місті квартиру, щоб їхня дівчинка не їздила по гуртожитках і орендованих квартирах

Тим більше що гроші на квартиру були. І на хороший ремонт також…

Микола знайшов будівельну бригаду і всі справи вирішував із ними сам.

Ніна приїжджала в квартиру тільки два рази – коли оглядали її перед покупкою і коли вирішували, який буде ремонт.

І ось через два місяці, коли ремонт було вже закінчено, Микола з Ніною поїхали разом приймати роботу.

У квартирі їх зустрів майстер… Ніна глянула на нього і застигла від здивування. Це був Олег…

Вона дивилася на нього, а у вухах звучали його останні слова.

-Ніна? – здивувався Олег.

Їй хотілося сховатися за чоловіка і сказати:

-Ви помилилися, це не я!

Але вона оглянула його з ніг до голови і гордо сказала:

-Так!

-Ви знайомі? – здивувався Микола.

Ніна мовчала, а Олег дивився то на Миколу, то на неї, а потім запитав:

-Ніно, ти що, не впізнала мене?

-Ні, – збрехала Ніна.

Олег був впевнений, що Ніна його впізнала і розізлився, що вона вдає, ніби його не пам’ятає.

А ще він був злий, що вона одружена. І що чоловік у неї шанована людина і має гроші.

Тільки він не знав, що гроші вони все життя заробляли разом. Разом працювали, разом заробляли, разом будували…

Олег думав, що вона просто знайшла собі багатого чоловіка і сердився, що ця жінка з села таки купила собі квартиру в місті.

-Напевно, мільйон мужиків поміняла і всім, мабуть, говорила, що вагітна. І цьому, видно, наговорила такого, – подумав він.

Він хотів висловити все, що подумав, але вирішив спочатку отримати гроші за роботу. А то мало що…

Перерахувавши отримані гроші, Олег запитав у Миколи:

-Одружився по зальоту?

-Ні, – здивувався Микола. – З чого ти це взяв?

-Та було діло колись, – посміхаючись сказав Олег. – Намагалась твоя жіночка мене на собі одружити, казала, що нібито чекає дитину…

У цей час в коридор зайшла Ніна. Вона не чула початок розмови і Олег, підвищивши голос, запитав її:

-Пам’ятаєш, як в молодості хотіла мене на собі одружити? Ну і що, де твоя дитина?

Ніна подивилася на нього й сказала:

-А тобі, я дивлюся, подобається в моєму житті копатися? Не намагайся, бо нічого не знайдеш. Все сміття, зі свого життя, я вже давно викинула!

Микола зрозумів, що Олег і є батьком Вікторії. Він знав, що той залишив Ніну, коли дізнався про її вагітність. І знав, як вона переживала…

Як же йому зараз хотілося сказати Олегу все, що він про нього думає, але він спокійно дістав з кишені гаманець, витягнув звідти кілька купюр і простягаючи йому ці гроші, сказав:

-Це тобі за те, що не одружився з нею тоді. Інакше в мене не було б коханої жінки і прекрасних дітей.

Олег взяв гроші і швидко вийшов з квартири.

Він так і не дізнався, що робив ремонт у квартирі для своєї доньки.

А Вікторія, мабуть таки на щастя, так і не дізналася, хто насправді є її батьком, адже їй змалку казали, що її тато це Микола.

Просто одружилися мама з татом не одразу…