Справа в тому, що наша мама була тридцять років в Італії, там працювала і практично нас не бачила. Тато нас покинув і все, що ми маємо з братом – це мамина заслуга.

Мама завжди старалася аби ми мали однаково. Тому, якщо вона найперше купила квартиру братові, то потім купувала мені такої ж квадратури, купувала машину братові і таку ж суму давала мені на покупку машини. Та й все життя нас підтримувала, як могла і вміла.

Коли вона нарешті вернулася додому, то все було з початку дуже добре. Ми приходили до неї в гості, вона тішилася і онукам і тим, як ми живемо.

А далі сталося непоправне – вона захворіла. Коли скінчилися мамині гроші, які вона відкладала на старість, то вже ми з братом почали витрачати свої гроші на її лікування. Я не можу сказати, яку суму я витратила, але точно не меншу, ніж брат. Моя помилка в тому, що я не збирала чеки, а от брат мав час і натхнення для цього.

Він все життя ніде не працював фізично, бо не було потреби – все йому забезпечувала мама. Він ходив на роботу заради самого процесу, щоб мати привід розповідати дружині, як він втомився і потребує відпочинку.

Тому те, що він збирав навіть чеки за заправку машини, бо маму возив на огляди – це його суть така.

Я ж маю улюблену роботу, яка може мене легко прогодувати і це я вважаю своїм досягненням, бо ще давно бабуся мені говорила, що мами рано чи пізно не стане, що тоді я буду робити, на які гроші жити?

І я пішла вчитися на кухаря і працюю в колибі та маю і гроші і смачну їжу.

Мами не стало і брат сказав, що квартиру треба продати:

– Квартира й так нікому не має лишитися, бо у мене двоє дітей, а у тебе одна. Справедливо, коли ми її продамо і гроші поділимо порівну.

Я погодилася, бо справді мені пішло багато збережень за мамою і я планувала вернути хоч частку. Але виявилося, що мені тільки дуля з маком пасувала, а не частка від продажу.

Брат прийшов з дружиною, а я була сама і тут вони з обох боків давай мені співати, що у них все дуже погано – діти скоро женяться, витрати на маму перекреслили ці плани, всі одразу почали мати проблеми зі здоров’ям, а я ж сестра, я ж маю зрозуміти.

А ці чеки, які брат вивалив переді мною і не просто вивалив, а ще й продублював рівними стовпчиками на листочках і виходило, що сума справді велика.

– Ти маєш це віддати з маминої частки, – каже він мені.

– Але ж чого?, – спитала я, – Я теж платила!

– А де докази?. – хором спитали вони.

– Я. я ж не думала, що треба все записувати!

– Ага, значить, ти нічого не платила, а тепер ще й рота на моє роззявила!, – почав брат.

Це був такий холодний душ, що я віддала всі гроші і пішла геть. На душі було дуже сумно. Мало того, що мами не стало, то ще й отак поділили ми її квартиру, якою вона так гордилася.

Цікаво, що на пам’ятник він сказав, щоб ми обоє скидалися і сказав, що сам буде замовляти. І от я вже думаю, чи й на цьому він мене не обкрутить? Вимагати в нього чеки чи що, бо я йому вже не довіряю.

Пам’ятник він замовив, за його словами, дорогий, щоб гідно вшанувати маму, а якщо я така меркантильна, то він в епітафії напише, що за мамою сумує лише син, невістка і його діти. Що мені робити?

КІНЕЦЬ.