Одна жінка жалілася на свою бідність. Ну, на обмежені обставини. Машина стара, квартира маленька, зарплата також маленька. Тільки на життя вистачає. Неможливо на таку платню купувати ікру, наприклад. Або стейки з мармурової яловичини, такі апетитні. Або ось лобстери лежать, устриці…

Невдачлива вона. Бідна та нещасна. А часи були жирні, добрі, люди возами везли продукти на касу!

І жінка підійшла до прилавка з хлібом, там на полиці лежала свіжа випічка. Такий стелаж, а на полицях – випічка. Жінка любила булочки з кремом на верхній скоринці, вони зазвичай були теплі. Кожна булочка упакована в плівку акуратно… Але булочок цього разу не було! Круасани, пиріжки, ватрушки – їх повно. А булочок немає, знову невдача! Хтось з’їв усі смачні булочки.

І жінка побачила старенького старенького, зморшкуватого чоловіка. У нього в кошику лежала булочка, та сама. Більше нічого не було. Кошик стояв на підлозі, а дідок тремтячими руками перераховував гроші в гаманці. Потім зітхнув і булочку поклав назад на полицю. Хилою сухою ручкою поклав і впіймав погляд жінки.

Подивився винувато і тихо сказав: “Я не торкнувся булочки, вибачте. Вона в плівці. У мене просто не вистачає, я прорахувався трошки. Я пів хліба візьму!”. І почервонів. Взяв хліб і пішов, човгаючи ніжками, зігнутий, старий-старий дідусь із червоним кошиком…

Жінка машинально взяла булочку. А потім схаменулась і стала швидко-швидко набирати в кошик ватрушки, круасани, пиріжки – цілу купу! І по дорозі, поки за дідусем бігла, схопила ще ковбасу, сир, олію, – все покидала в кошик. І на касі побачила цього дідуся, наздогнала його, він же повільно ходить.

Заплатила. Не так вже й багато! Але це було неважливо. Важливо, що жінка засунула в руки старенькому великий пакет, сповнений смачних речей.

Дідок нічого не розумів, тільки твердив, що булочку він не торкнувся, на полицю поклав, вибачте! А потім зрозумів. І стояв із великим пакетом у руці. І відмовлявся, і дякував, і плакав…

І жінка теж розплакалася, хоча все ж добре було! А вона хлюпала носом, як маленька. І йшла, махала рукою, щось бурмотіла собі заспокійливе…

То була багата жінка. Тому що той, хто може нагодувати іншого, той багатий. Хто може купити іншому булочку, той сповнений сил. Ось що зрозуміла жінка, яка дуже шкодувала себе.

Але вона і інших шкодувала. З того дня якось вдало все почало складатися. І жінка почала жити дуже добре. Щоправда, роботи стало багато, але це не біда! Вона сильна та молода ще. Вона справляється. І ніколи не скаржиться на долю, на бідність чи брак чогось. Наприклад, ікри чи булочок із помадкою.

КІНЕЦЬ.