Я все життя була гарною дружиною та матір’ю. Чоловік завжди ситий, чистий та охайний ходив, сини теж турбот не знали. Тільки за все це я не почула жодної подяки. Все сприймалося, ніби так воно й має бути. Ось тепер вирішила, що я не ломовий кінь, хочеться пожити для себе. Так чоловік тепер загрожує розлучитися, бо я змінилася.

Заміж я вийшла у двадцять два роки. Через рік з’явився перший син, ще за два другий. Все було стандартно, як у багатьох. Мені тоді здавалося, що сім’я – найголовніше, що є у житті жінки. Ось на вівтар цієї родини я все й поклала.

Себе я можу сміливо назвати зразковою матір’ю та дружиною, як би нескромно це не прозвучало. Мені неодноразово про це говорили й інші люди. Тоді мені здавалося, що це найвища форма визнання. Я шукала в цьому задоволення і довгі роки змушувала себе знаходити його.

Чоловік у мене завжди був чисто випраний, випрасуваний. Стежила, щоб у його гардеробі завжди були гарні речі. Записувала його до перукаря, носила у ремонт його взуття.

Вранці обов’язково сніданок на всю родину, тобто встати мінімум за годину до того, як прокинуться всі інші. На обід чоловік приходив додому, тому там мав бути суп, друге та щось до чаю. Увечері вечеря на всю родину. Одне й те саме мої чоловіки могли їсти лише два дні поспіль. На третій день їх вже ніяка сила не могла змусити їсти суп чи картоплю.

Стежила я і за здоров’ям чоловіка. Записувала його до лікарів, нагадувала про прийоми. Слідкувала, щоб він приймав усі призначені ліки.

З дітьми теж було багато клопоту. Ними повністю займалася я, з перших днів до повноліття. Іноді допомагали бабусі, але допомога була рідкісною і лише у виняткових випадках. А так усі поробки, уроки, гуртки були на мені. Чоловік навіть не був у курсі, в якій школі навчаються наші діти.

За такого ритму життя на себе часу не залишалося. Побут, робота, постійні турботи та хвилювання дуже позначилися на мені. Постраждала і зовнішність, і розвиток. Ніколи було просто посидіти та почитати книжку. Максимум радіо послухаєш, доки займаєшся якимись домашніми справами. Це зараз можна слухати аудіокниги, а раніше такої розкоші не було.

Ось вже діти виросли та розлетілися в доросле життя, пенсія на горизонті замаячила, а я глянула в дзеркало і побачила тітку, що запустила себе з погаслим поглядом. Так боляче стало від усвідомлення, що життя мимо минуло, а що я в нім бачила? Каструлі, праска, пилосмок та папірці на нецікавій роботі? І хоч би хтось подякував.

Я навіть не змогла згадати, коли я востаннє нормально їздила у відпустку. У молодості відпочивати не доводилося – то за дітьми стежити, то до батьків чи свекрів на город. А потім і грошей не було особливо відпочивати, треба було синів навчати.

От і прийшла я до того, що зараз з чоловіком навіть нема про що поговорити. У нього часу повно було завжди. Він і книжки читав у вільний час, і в музеї з синами, театрами водив, поки я вдома наводила чистоту. По роботі різні заходи відвідував. До того ж виглядає він молодшим за мене, хоча старший на три роки.

Набридло мені це, вирішила змінювати своє життя. Замість прасування чоловікових сорочок книгу почитати, замість прибирання у вихідні сходити до театру. Та й на себе захотілося витратити гроші – стрижка, манікюр, косметичку оновити. Гардероб, знову ж таки, у мене якийсь бабин, хоч мені ще й шістдесяти немає.

Стала я свій план втілювати у життя. Виявилося, що я стільки всього пропустила, поки бігала по колу від будинку до роботи, та назад! Тепер ось старанно надолужувала. Але чоловікові це не сподобалося – я ж почала приділяти менше часу домашньому господарству.

Білизна після прання тепер два дні може лежати не випрасувана, випічка тепер не кожен день, а у вихідні я не починаю прибирання, а висипаюся, приводжу себе до ладу і кудись йду, на виставку, наприклад.

Остаточно чоловік розлютився, коли я відмовилася записувати його до окуліста, тому що він сам чудово може з цим впоратися.
– Тобі під старість років сеча в голову вдарила? Поводишся як малолітня! Зовсім сім’ю закинула!

– Я на сім’ю все життя поклала, жодного слова подяки не почула. Хочу пожити вже для себе.

– А яка подяка тобі потрібна? – витріщив очі чоловік. – За що? Що виконувала свої обов’язки?

У нас, виявляється, багато чого нагромадилось одне одному сказати. Відносини ми з’ясовували години три, а наприкінці чоловік заявив, що або все повертається на свої кола, або він зі мною розлучиться.

– Мені потрібна нормальна дружина, а не вертихвістка, яка на сім’ю забила!

Начебто мені злякатися, заплакати треба, а мені, ну, не байдуже, звичайно, але й убиватися я не буду, якщо це станеться.

Втомилася бути зручним додатком, хочеться себе людиною відчути. Дуже шкода, що чоловік цього не розуміє.

КІНЕЦЬ.