Я коли той тазик побачила, ледь свідомості не втратила – закотивши очі і сплеснувши руками почала улюбленої сваха, – Мені Галина щось показує, пояснює, а я не чую. Дивлюсь на те диво техніки і по стіні сповзаю.

Гості дружно заходились сміхом. а я вже ледь сльози стримувала. Ну от що за людина? Як так можна? Не витримала, встала з-за столу, аж тут чую, як хтось із запрошених мені у слід каже:

— Ой, а ви по свого тазика пішли? – і знову голосний регіт.

Коли син Олену під вінець вів, я одразу попереджала, що не варто брати за дружину багатшу від нас дівчину. Мені особисто було далеко до сватів, дуже далеко.

Чого тільки вартували очі свахи, коли вона перед весіллям приїхала знайомитись. зайшла на подвір’я і ходила скрізь з такими очима, ніби от хтось тут її із’їсти пообіцяв.

На весілля були такі високі і шановані гості, що  тих людей лиш по телевізору бачила. Ресторан був дуже дорогим. Моя сестра аж плакала. коли побачила скільки ж там чашка кави коштує.

— Мені день працювати на ту каву треба, уяви.

Але, пори мої прогнози, живуть молоді у мирі і злагоді. Виїхали за кордон майже одразу. Нині в Англії, там син працює. а невістка навчається. Уже й бабуся я двічі. Дуже у них сім’я хороша.

Ну а рік тому посеред ночі мене сваха набрала. У них через іскру з каміну дім на попіл перетворився, запитували, чи не прийняла б я їх. адже у кишені окрім ключів від авто у чоловіка не було нічого.

Так, в нічній сорочці до мене сваха і прибула. Звісно, я їх обігріла, заспокоювала. Тиждень вони у мене жили, аж поки якісь там документи не відновили і не змогли собі квартиру винайняти.

Коли ж приїхали діти, аби батьків провідати і ми всі разом за столом сиділи, ото вперше я про те, як вразив сваху тазик у якому я їй запропонувала покупатись. почула.

Вона в таких фарбах розповіла, ніби побувала у житлі доісторичних людей. Ми посміялись від душі. Я тоді ще не думала, що то серйозно. так. родинна байка. та й усе. Історія в моменті, для настрою.

Але, коли сваха на своєму ювілеї при мені все те розповідала. При своїх високих гостях і про те, що я грубку топлю, і про тазик, і про те, що спала вона на пружинному ліжку.

оповідач вона гарний. любить бути у центрі уваги. так у фарбах усе розписала, що всі аж за животи тримались.

А от мені було глибоко неприємно. Встала з-за столу і в двері. Коли сваха наздогнала і запитала, чого я йду так рано, я вже хлипала на всю. Та мене заспокоює. пояснює. що то був жарт:

— Ніколи ви більше порогу мого дому не переступите, свахо. Не для того я вам у важку хвилину допомогла. аби таке слухати. Ви ниця жінка.

Ну от. Тепер виявилось, що я перед свахою повинна вибачатись. Бачте. вона донці сказала, що я її глибоко образила. Зіпсувала свято своїми вибриками, та ще й образила. Син уже який день телефонує і каже, що я не права і повинна от прямо так іти і вибачатись. бо в словах свахи моєї не було нічого такого що виправдовує мою реакцію.

Нічого такого?

Скажіть, хто ж у цій ситуації вибачатись повинен?

КІНЕЦЬ.