Чоловік захопився іншою жінкою. І дружина була вражена; вона дуже страждала. Прожити разом тридцять років. Зродилися, вросли одна в одну, – так вона думала. Духовна близькість, фізична – як у сіамських близнюків. І один близнюк раптом узяв і гострим ножем відpiзав себе. І схопив ще частину другого. І пішов собі, куди хочеться.

І другий близнюк поранений і слабкий. Так почувалася ця жінка.

Благала, лаштовувала допити, знаходила докази. І знайшла! Приперла чоловіка до стіни.

Чоловік зізнався з полегшенням. Тепер не було сенсу в тій стомлюючій брехні та обережності. Тепер дружина взяла на себе відповідальність. І їй вирішувати: розходитися чи продовжувати жити ось так. Сама ж копалася? От і докопалася.

Чоловік іти не дуже хотів. Життя влаштоване, тільки ремонт зробили. Майно, онуки, діти… А починати з нуля в п’ятдесят п’ять важко. Але якщо дружина наполягає, що ж. Доведеться піти.

І дружина схопилася за голову. Вона довела правду. А все стало ще гірше. Тепер треба розлучатися чи жити у приниженні. Навіть дурити більше не будуть. Так і скажуть: «поїхав до коханої жінки, на вечерю не чекай!».

А розлучатися дружина не хотіла. Вона дуже любила чоловіка. І завжди була вірна йому.

І одна розумна людина дружині дала пораду. Ця порада підходить для сильних. Не звертати уваги. Зміцнювати дружні стосунки. Вирішувати спільно, як і раніше, побутові питання. І жити своїм життям. Працювати. З друзями зустрічатись. Їздити на курорти. Ходити на танці як раніше. А жити – як добрі сусіди.

Раніше були комунальні квартири. Сусіди жили у кімнатах. Іноді були теплі дружні стосунки. Але ж ви сусідів не питаєте, куди вони пішли. З ким трапляються. Так і живіть. Так менше приниження… Якщо не можете розлучитися.

І дружина послухалася поради. Більше нічого не лишалося. Нормально спілкувалася з чоловіком, ні про що не питала, ліжко йому влаштувала у кабінеті, як він і хотів. Разом снідали, фінансові питання вирішували, навіть вибиралися до театру та гості. Хороші спокійні стосунки.

Дружина не спала ночам. Думала: раптом чоловік піде? Аж там дитина народиться?

Але вплинути на це вона не могла. І продовжувала не зважати, ні про що не питати, доброзичливо спілкуватися.

Так минуло півроку. Болісні для дружини. Але вона не могла навіть подумати про те, щоб попрощатися з чоловіком. І щосили зображувала дружбу та родинні стосунки… Вона чекала, коли спосіб спрацює, хоча розуміла: гарантій немає.

Чоловік частіше залишався вдома вечорами. Потім перестав йти. І навіть почав кокетливо походжати в білизні по квартирі. Дружину цілував перед відходом. А одного вечора спробував обійняти. Як раніше.

І дружина відсахнулася.

Ось як сусід вас спробує обійняти. Навіть якщо ви добре спілкувалися. Але це чужа людина, хоч і добре знайома. З глузду з’їхав, чи що?

Жінка відчула чужий запах. Побачила шматочок неголеної щоки. Вухо. І м’яко звільнилася. Вивільнилася – у всіх сенсах. Звільнилася від кохання.

Перед нею стояв знайомий літній чоловік. Старий добрий родич. Жодних інших почуттів не було. Була пам’ять про минулі почуття. І пам’ять про минулий перенесений біль; як від операції.

Відбулося відділення. Чоловік залишився. Інтерес чоловіка повернувся. Спосіб допоміг!

Але тепер чоловік не викликав почуттів. Він став сусідом, родичем, старим приятелем. Нічого така людина, непогана, буває гіршою. Із цим цілком можна жити. І спілкуватись. Але не більше.

Так і живуть двоє; сусіди та старі добрі знайомі.

Хоча чоловік влаштовує сцени та розпускає руки; не агресивно, а романтично. Але це дружині неприємно. Вона повертається. І докірливо хитає головою. Переводить розмову на інше.

Вона сама не рада, це не помста, це втрата близькості. Інші стосунки, дружні.

І збоку все чудово. Усі заздрять і захоплюються щасливою родиною.

Емоції придушити важко. Сховати кохання та ревнощі у мішок, зав’язати тугіше… Але потім живе у мішку гине. І залишаються «відносини» – іноді дуже добрі. Як пам’ять про те, що для нас означала інша людина. І як ми були близькі…

КІНЕЦЬ.