Аліса та її подруга Раїса часто гуляли вечорами. Це було своєрідною традицією. Аліса проводила у бабусі кожне літо. Природа в селі просто чарівна, ходити та насолоджуватися красою — це суцільне задоволення для очей та душі. Якось подружки забрели на цвинтар.

Вони ходили серед могильних каменів і обговорювали кожен, дивилися на дату смерті, намагалися вгадати від чого не стало тієї чи іншої людини.

Потім погляд Аліси зачепився за фотографію дуже симпатичного хлопця. Його не стало тридцять років тому. Він був тоді лише на рік старший за дівчину.

Хлопець на фотографії був напрочуд гарний собою. -От якби він був би живий, я неодмінно вийшла б за нього заміж, — посміхнулася Аліса.

Вона стала у слух фантазувати про можливе спільне майбутнє. Хлопця звали Миколою. Подружка з неї тільки сміялася і жартувала. А Аліса зняла з пальчика колечко і поклала на могилу хлопця.

-Микола, будеш моїм нареченим? Потім дівчата пройшли далі і забули про кільце.

Вночі Аліса вже збирався спати, коли хтось голосно постукав у двері. Бабуся вже спала. Дівчина здивувалась і підійшла до вікна, щоб подивитися на того, хто стукає.

На порозі вона побачила хлопця з фотографії на могилі. -Виходь за мене, я свататися прийшов, — казав він. Від пережитого жаху дівчина зомліла. А потім вона якось різко ослабла і лягла в ліжко.

Бачення приходило їй щоночі. З кожним днем їй ставало дедалі гірше. Потім вона наважилася розповісти про все бабусі. Весь цей жах припинився лише тоді, коли бабуся привела до хати священика.

Потім і Алісу до церкви зводили. Вона після цього почала себе краще відчувати, і бачення припинилися. Багато у нашому житті абсолютно незрозумілих подій відбувається.

КІНЕЦЬ.