Вкотре переконуюсь, якими іноді симулянтами бувають люди. Сам я живу у місті, маю велику квартиру, гарну сім’ю де зростає двоє чудових дітей.

Та завжди піклуюся про своїх батьків, які живуть у мене в мальовничому селі поблизу Чернівців.

Так склалось життя, що мої батьки маючи двох дітей, на старості літ залишились жити у двох. Тому я часто прошу свою п’ятдесятичотирирічну сусідку Стефу, щоб придивлялась за батьками, як мене немає і допомогла якщо буде потрібно.

В свою чергу я завжди коли приїжджаю на вихідні стараюсь, щось купити в презент для Стефи, а деколи і грошей підкину. Брат мій вже кілька років живе за кордоном.

Тому ми спільно створюємо комфортні умови для батьків.

З братом ми зробили ванну кімнату, купили пральну автомат, чого немає ще у Стефи, то вона часто, мені мама розповідає, що прибігає з пранням до неї.

Та минулого тижня вже час був зібрати урожай цибулі з городу, в мами щось тиск підскочив тому я попросив Стефу, щоб допомогла, та та відповіла, що її ноги сильно болять, що навіть важко ходити.

Тому довелось мені приїхати, бо моя мама така трохи вперта жіночка, як задумає, що то має вже завтра зробитись то піде на город сама.

На роботі я взяв вихідний, тому цибулю ми швидко зірвали. Після я взявся наводити порядки на подвір’ї.

Все почистив, порозставляв по місцях, і довго думав, що зробити з купкою щебню, який залишився після того, як ми бруківку вистеляли на подвір’ї.

Мама запропонувала Стефі віддати. Я тільки зателефонував, як сусідка через хвилину з тачками примчалась. Якщо чесно, я думав вона когось попросить щоб їй перевіз.

Тут і ноги перестали боліти, тачок з сім вона перевезла.

Іноді дивуюсь поведінці деяких людей, невже можна собі болячки придумувати? А ще більше такій невдячності з боку Стефи.

Що скажете?

Цікава ваша думка з цього приводу.

КІНЕЦЬ.