Як і щонеділі, я приїхала до сина рано-вранці, щоб пограти з онуком.

Я приїхала до восьми, бо знала, що онук, рання пташка, встає у цей час.

Невістка, ще така сонна, привітала мене, а зраділий онук одразу ж повів мене до себе – грати.

Під час візиту я випадково підслухала через зачинені двері розмову сина та невістки.

Вони живуть недалеко, у квартирі, яку я їм подарувала.

Мій син, Максим, працює, а невістка перебуває у декретній відпустці із сином, Денискою.

Ми з чоловіком, хоч і не молоді, обидва працюємо, але я маю вільні неділі, щоб відвідувати сина та онука.

Тієї неділі я принесла онукові частування та іграшку і насолоджувалася нашим звичайним днем, поки не почула на кухні шепіт невістки, яка невдоволено пробурчала: – Я просто не можу більше цього виносити, – шипіла вона, – хіба це нормально – ось так із самого ранку ходити в гості?

Поговори з мамою, зрештою! Я була приголомшена і розгублена почутим.

Я ніколи ні в що не втручалася і не могла зрозуміти, у чому проблема.

Залишок дня пройшов як завжди, ні син, ні невістка ні про що мені не говорили, але цей інцидент не давав мені спокою.

У мене ось яке питання постало: чи намагалася невістка віддалити від мене сина таким проханням? Може, вона ревнує?