Аделіна й Вероніка дружили з дитячого садочка, були нерозлучними подружками в школі, тільки після випускного їхні шляхи тимчасово розійшлися, коли навчалися в коледжі та університеті.

Ліна й Ніка(так їх кликали рідні й знайомі) швидко вийшли заміж: після закінчення коледжу й на третьому курсі університету. Подругам пощастило влаштуватися на роботу в школі, де раніше навчалися, – Аделіні Кирилівні – медсестрою, а Вероніці Матвіївні – вчителькою географії.

Ніка перевелася на заочне, бо народила синочка Давидка. Вона вийшла за хлопця зі свого селища, що жив у сусідстві з Ліною, а працював на місцевій СТО. Арсен ще в школі впадав за сусідкою, але дівчина ставилася до нього, як до старшого брата, і відкинула юнакове залицяння. Ліниним обранцем був Ігор – хлопець із Білорусі. Після одруження він працював зубним техніком у місцевій поліклініці. Пара ростила донечку Яну.

Дві подружні пари дружили сім’ями. Ліна й Ніка ділилися своїми секретами, бо мали більше часу на спілкування, так як продовжували працювати в одній школі.

Ніка перша дізналася, що Ліна чекає другу дитину, й привітала її, а  Ніка в свою чергу розкрила подрузі таємницю, що також мріє про другу дитину, що Арсен перший про це почав казати, але щось у неї погіршилося здоров’я, вона почала лікуватися в знайомої лікарки з міста, чоловікові нічого не сказала, бо його поведінка її останнім часом тривожить, став холодний до неї і неуважний, а дитина їх, звичайно, зблизила б.

Великого достатку дві молоді родини не мали. Ігор вирішив підзаробити грошей за кордоном, кликав з собою Арсена, але той відмовився, мовляв, пішло більше замовлень, а ще має в планах відкрити власну майстерню. Коли Ігор поїхав, візити Аделіни до Вероніки почастішали: і щоб скучно не було, і щоб подрузі радити щось у плані її лікування.

Коліжанки були запрошені на весілля до спільних друзів. Ліна засмутилась, що піде без пари, бо чоловік не зміг приїхати з Польщі, але Ніка та Арсен заспокоювали подругу, мовляв, з ними не заскучає. І справді, Арсен, і до танцю колишню сусідку запрошував, і розважав, як міг, і дружині максимум уваги приділяв.

Ніка була така щаслива: чоловік сьогодні був уважний і до  подруги та особливо ласкавий до неї, очі в нього ближчали, як у перші дні їхнього спільного життя. Він навіть відмовився від запрошення до чоловічої компанії, мовляв, не може й на хвилину покинути цих прекрасних дам.

За північ весільні гості почали розходитися. Арсен дбайливо підтримував двох подруг за лікоть, коли поволі йшли з ресторану додому. Першим був будинок Арсена й Ніки. «Заночуй у нас», – сказала вона, але Ліна відмовилася, мовляв, переживатиме мама, що залишилася з Яночкою.

«То давай ми тебе проведемо», – знову запропонувала Ніка, але Арсен мовив до дружини: «Сонечко, ти йди відпочивай, поглянь, як там Давидко з бабусею, я сам проведу Ліну додому». Вероніка була тільки рада, бо її ніжки таки стомились від танцю на тих шпильках, та й переймалася сином, чи не вередує без неї.

Жінка тихенько заглянула в дитячу кімнату. Давидко сопів носиком у сні,  мама прилягла на дивані. Вона вмилася, розстелила ліжко й дуже скоро поринула в блаженний сон. На світанку Ніку розбудила ранкова прохолода, вона хотіла пригорнутися до чоловіка, але місце поруч було холодне.

Вперше за п’ять років чоловік не ночував дома. Ніка потяглася за телефоном – із сусідньої кімнати линула знайома мелодія. Жінка нервово відчиняла двері кожної кімнати, вийшла на сходи. Арсена ніде не було. Вона згадала, що телефони з собою вони на весілля не брали. Ніка гарячково почала набирати Ліну, зі слухавки почула знайомий чоловічий голос. Мобільний впав на сходи. Тремтячими руками Ніка намагалася скласти докупи те, що колись було телефоном, гіркий здогад морозив її душу. І вона не помилилася.

На роботі між колишніми подругами відбулася коротка розмова:

– Як ти так могла вчинити? –  з докором запитала Вероніка.

У відповідь не почула ні каяття, ні прохання простити, лише зухвалість:

– Могла, бо він – моє перше кохання.

Вдома така ж коротка розмова відбулася з Арсеном про те, що Аделіна його перше кохання. На прощання він зневажливо кинув:

– А ти навіть не здатна на другу дитину.

Із Польщі Ігор зразу поїхав у Білорусь, щоб там оговтатись від пережитого. Його з Ліною розлучили заочно. Арсен також дуже поспішав із розлученням, щоб якнайскоріше розписатися з Аделіною(вона скоро мала народити), щоб усиновити дітей нової дружини, які мали носити його прізвище й по батькові.

Мені не відома реакція Ігоря на такий вчинок Ліни. Відтоді у селищі він не появлявся, не проводжав свою донечку Яну в перший клас, яка, замість Ковальової Яни Ігорівни, в класному журналі була записана за прізвищем і по батькові нерідного тата – Чорноволенко Яна Арсенівна. Син Вероніки з таким же прізвищем і по батькові навчався в паралельному класі.

Доля не відвернулася від Вероніки Матвіївни остаточно: вона згодом вийшла заміж за молодого лікаря, і тепер вони, крім сина Давида, виховують спільну дочку Єлизаветку. Родинні прогулянки вихідними свідчать, що ця сім’я щаслива.

КІНЕЦЬ.