Мені подзвонила сестра, я думала, це шанс на примирення, але вона тільки попросила грошей. Так траплялося час від часу. Сестра то появлялася то зникала з мого життя. Частіше за все, їй потрібні були гроші. Більше ми ніяк не зв’язувалися. До одного моменту. Соломія прийшла до мене зі згорточком, в якому лежала Вікуся. “Приглянь за нею, будь ласка. Нам терміново треба переїхати”
Мені подзвонила сестра, я думала може це шанс на примирення, але вона тільки попросила грошей. Так траплялося час від часу. Сестра то появлялася то зникала з мого життя.
Частіше за все, їй потрібні були гроші. Більше ми ніяк не зв’язувалися. До одного моменту. Соломія прийшла до мене зі згорточком, в якому лежала Вікуся. “Приглянь за нею, будь ласка, нам терміново треба переїхати”
В мене є сестра, і хоч в багатьох є брати чи сестри, але Соломія в мене особлива. І все це тому, що вона моя сестра – близнючка.
Колись ми були, як дві краплі води, але це було колись.
Маленькі, світленькі діти тож не дивно, що нас назвали Софією і Соломією. Коли ми були малими то завжди виглядали дуже подібно одна до одної.
Нас частенько плутали, мене це веселило, а ось Соломія завжди злилася з цього приводу.
Якось так сталося, що ми ніколи не ладили з сестрою. Батьки думали, що ми підростемо і все налагодиться. Але в школі так вийшло, що я вчилася набагато краще.
В мене не погано виходила математика, я добре засвоювала мови і мала хорошу пам’ять. Соломія ж була доволі лінивою, і їй не подобалися майже всі предмети, окрім малювання.
Звісно, я намагалася допомагати сестрі з домашніми завданнями, але пропри те Соломія все одно думала, що у всіх її невдачах винна я. Сестра мені заздрила це відчувалося і було шкода, що я не могла цього змінити.
Підлітковий вік в нас теж проходив по-різному. Я й далі добре навчалася, мала багато друзів, а у вільний час читала книги. Тоді мені було далеко не до хлопців. Я мала чудових друзів, люблячу сім’ю і мені тоді нічого більше не було потрібне.
Соломія ж завжди винила у всьому кого небудь аби не себе. Тож як була підлітком то почала йти з дому і вештатися Бог знає де.
В той період в неї була нав’язлива мрія пофарбувати в фіолетовий колір волосся і підстригти.
Батьки цього не дозволяли, але Соломія попала під вплив поганої компанії і зробила все на перекір нам.
З того моменту сестра часто зникла з дому, могла прийти дуже пізно іноді в той час я вже спала.
Коли ж приходилося вступати кудись навчатися далі, в нас з сестрою дороги теж розійшлися.
Я добре здала тести і вступила в університет на бюджет. Тоді це був ще не такий популярний напрямок, а саме: комп’ютерні технології.
Моя ж сестра й не намагалася кудись вступати. Тоді вона познайомилася з одним дуже “надійним” хлопцем з нашого району.
Петро насправді був частим гостем в поліції, його багато хто боявся, а ще більше – трималися осторонь.
Але на диво це чомусь приваблювало багатенько дівчат.
Петро міняв дівчат як шкарпетки. Ходили слухи, що він міг бути зранку з однією, а ввечері з іншою. Чогось Соломії він здавався крутим.
Ми з батьками відмовляли її, та де там. Як тільки сестрі виповнилося 18 вона переїхала до того Петра.
А ще сестра обірвала всі зв’язки зі мною.
І перша моя сесія не завершилася, як я дізналася, що моя сестра при надії.
Ясно, що це маля ні їй ні Петру не було потрібне, але нічого не поробиш…
З першого дня було видно, що це далеко не радість для сестри.
Я ж не могла взагалі ніяк втрутитися, адже Соломія не відповідала на мої дзвінки, а якщо я приходила до квартири де вона жила, то мені ніхто не відкривав.
В той час я стала займатися своїм життям. Якось я познайомилася з чудовим хлопцем. Іноді я підробляла аби допомогти сім’ї грошима.
І сестра прекрасно знала, що гроші звідти йдуть для її маляти. Маленька донька Віка частенько хворіла тож гроші були дуже потрібними. А Петро майже ніде не працював, а не немовляті потрібно було багато речей.
Одного разу мені подзвонила сестра, я думала може це шанс на примирення, але вона тільки попросила іще грошей.
Так траплялося час від часу.
Сестра то появлялася то зникала з мого життя. Частіше за все, мені вона дзвонила лиш за гроші.
Більше ми ніяк не зв’язувалися. До одного моменту.
Одного дня до мене в двері подзвонила Соломія. Сестра сказала буквально декілька слів. Вона просто положила Вікусю на диван і сказала, що її Петро кудись вляпався і вони не мають можливості доглядати дитину. “Ми повинні їхати, поки нас не спіймали. Подбай про неї, будь ласка”.
Я отетеріла від ступору.
Звісно, я не покину дитя напризволяще, але в мене немає стабільного заробітку і я ще навчаюся.
Що робити, я поки не знаю…
КІНЕЦЬ.