Так склалося, що у нашій сім’ї вже нікого не здивуєш розлученням. Бабуся виховувала двох доньок (мою маму і тітку) одна, так після розлучення і не вийшла заміж, хоча нагода була.

Тітка, на сьогоднішній день, заміжня вже втретє, її дочка мати одиначка, виховує сина одна, навіть аліментів ніяких не отримує, бо батько дитини покинув її ще коли була в положені. Мої батьки розлучилися, коли мені було п’ятнадцять років, і для нас із сестрою це стало великим стресом.

Я думаю, що саме через те, що батько нас покинув, сестра так і не вийшла заміж, їй уже 34 роки. Після того, як пішов батько ми тільки й чули від мами, що сім’ю заводити не обов’язково, можна планувати дитину тільки для себе, зате не доведеться підлаштовуватися у всьому під чоловіка і терпіти його зради, щоб у результаті все одно залишитися однією.

Я зустрічаюся з хлопцем уже три роки, я його люблю, хочу планувати дитину, але коли він зробив пропозицію, я чомусь зовсім не зраділа. Ми вже рік живемо разом, так званий громадянський шлюб, мені комфортно з ним і так, а створювати сім’ю я ще не готова, а якщо чесно, то розумію, що я просто боюся.

Боюся, зради з його боку, боюся згодом залишитися одна, а найстрашніше для мене – це розчаруватися у коханій людині. Я розумію, що від розлучення ніхто не застрахований, але десь сидить у мені впевненість, що саме на мене чекає такий кінець спільного життя.

Мама сказала, що ходила до ворожки і та розповіла, що на всіх жінках нашого роду стоїть відворот, тож ніхто не буде щасливий у шлюбі. На мене це так подіяло, що я відмовилася виходити заміж, доки не сказала категоричного «ні», але попросила хлопця почекати ще хоча б рік.

Він не дуже задоволений моєю відмовою, тому що нам обом уже по 28 років. Що робити, і як подолати свій страх не знаю.

КІНЕЦЬ.