Аня завжди думала, що типова свекруха – це жінка, яка постійно втручається у життя сім’ї свого сина. Однак її свекруха, Тетяна Василівна, була зовсім не такою.

Вона не тільки не втручалася, а й, здавалося, намагалася уникати будь-яких зустрічей із сім’єю свого сина, навіть вивертаючись, щоб не опинитися вдома, коли вони приходили.

«Чому твоя мама завжди знаходить відмовку, аби не спілкуватися з нами?» – Запитала Аня свого чоловіка, Андрія, після чергової невдалої спроби відвідати свекруху.

Андрій знизав плечима: «Я не знаю, Аня. Мама завжди була замкнута. Напевно, їй так простіше.» Але Аня відчувала, що справа не лише у замкнутості.

Якось, зібравшись із силами, вона вирішила поговорити з Тетяною Василівною прямо. «Тетяно Василівно, я не хочу нав’язуватися, але мені здається, що ви намагаєтеся уникати нас.

Чи є щось, що ми зробили не так?» – Обережно почала Аня. Тетяна Василівна подивилася на неї з подивом, а потім зітхнула. «Аня, річ не в тобі, і не в Андрії. Це я…

Після того, як чоловік пішов на той світ, я почуваюся некомфортно в компанії інших людей. Я боюся стати тягарем», – зізналася вона. Аня була вражена таким одкровенням. Вона не очікувала,

що причина криється в таких особистих переживаннях Тетяни Василівни. «Ви ніколи не станете тягарем. Ми хочемо, щоб ви були частиною нашого життя», – сказала Аня.

Після цієї розмови стосунки у сім’ї почали змінюватися. Тетяна Василівна стала поступово відкриватися та проводити більше часу із сім’єю сина.

Аня зрозуміла, що іноді за замкненістю та відстороненістю можуть ховатися глибокі особисті причини, і що важливо виявляти розуміння та терпіння, щоб подолати невидимі бар’єри у стосунках.

КІНЕЦЬ.