Понад рік я намагалася догодити своїй свекрусі. Я готувала, прала і навіть прибирала так, як вимагала мати мого чоловіка. Але все одно я не змогла стати “хорошою” невісткою. Зрештою, ми з чоловіком пішли жити на орендовану квартиру. Тільки після цього почалося моє, по-справжньому сімейне життя.

Відносини свекрухи з невісткою недарма стали однією з тем для анекдотів. Ось тільки ці кумедні історії насправді обертаються справжньою трагедією. Я ще в дитинстві встигла надивитись, як моя бабуся – тата мама – постійно критикувала мою матір. Якийсь час вона намагалася і мене налаштувати проти рідної матері, але я їй відповіла, що моя мама – найкраща.

– Бабуся, якщо ти лаятимеш мою маму, то я перестану приїжджати до тебе в гості – прошепелявила я. Після цього бабуся дала мені спокій. Але маму вона ненавиділа до останніх днів. Шкода, що моя дитяча впертість не проявилась одразу після заміжжя.

Річ у тім, що перший рік після весілля ми з Костею прожили у квартирі разом із його матір’ю Тамарою Василівною. Для мене ці 12 місяців стали справжнім катуванням. Свекруха контролювала буквально кожен мій крок.

– Ти неправильно тримаєш ганчірку – так весь пил не збереш! Навіщо ти так часто холодильник розморожуєш! Навіщо ти переш блакитні сорочки з синіми рушниками! Чому ти чоловіка у спортивному костюмі з роботи зустрічаєш? – щоб перерахувати всі її причіпки, можна написати цілу книгу.

Але окрема стаття критики – це приготування їжі. Свекруха вважала себе мало не шеф-кухарем, тому давала мені свої «цінні» поради навіть у тому, як варити курячі яйця та смажити картоплю.

Цілий рік я терпіла нападки Тамари Василівни. Коли чаша терпіння переповнювалася, я дзвонила подрузі чи мамі. Обидві шкодували мене і радили трохи потерпіти.

— Ти ж живеш у її будинку, отже, мусиш дотримуватися вимог свекрухи, — казала мені мама.

Хоча її власне терпіння за десятки років так і не вплинуло на їхні стосунки з бабусею.

Йшов час. Я стала знервованою та дратівливою. Свекруха критикувала мій зовнішній вигляд і навіть фрази, які я вимовляю.

Можливо, мені варто було поговорити з чоловіком про це, але я вважала безглуздим скаржитися йому на рідну матір. Я розуміла, що він не зможе бути об’єктивним у конфлікті між двома коханими жінками.

Нам слід було розібратися самим. Але спроби поговорити з Тамарою Василівною до нічого не приводили. Зрештою, у мене стався нервовий зрив, і я пішла з дому, поки чоловік був на роботі.

Це сталося через те, що я, як завжди, приготувала “неправильний” обід. Свекруха демонстративно відправила у відро для сміття рагу, яке я приготувала, заявивши, що навіть собака відмовилися б від такої страви.

Я від несподіванки не знайшла, що відповісти. Мене ніхто в житті так не принижував. Тим більше що я знала, що добре готую. Я схопила до рук сумочку, телефон і вибігла надвір. На подвір’ї нашого будинку був дитячий майданчик. Я сіла на одну з гойдалок і просиділа на ній, розгойдуючись, кілька годин поспіль.

Коли я трохи заспокоїлася, то зателефонувала до чоловіка і сказала, що більше не хочу жити з його матір’ю на одній території.

– Костю, я знаю, що буде неправильним ставити тебе перед вибором, але я так більше не можу. Я не житиму в одній квартирі з твоєю мамою. Сьогодні я переночую у своїх батьків. Якщо ти ще хочеш бути моїм чоловіком, знайдімо квартиру і разом туди переїдемо. Інакше нам доведеться розлучитися – сказала я чоловіку.

Спочатку Костя намагався мене відговорити, але я спокійно пояснила, що спробувала купу способів догодити його матері. Мій терпець урвався. На щастя, чоловік пішов мені на поступки, навіть речі зібрав сам.

Дивно, але за цілий рік у нас практично не з’явилося нових речей, навіть елементарні рушники та постільна білизна належали свекрусі. Спочатку я задивлялась на посуд і домашнє приладдя. Але Костіна мама заявила, що не має наміру перетворювати свій будинок на склад. У результаті всі наші з чоловіком пожитки вмістилися у дві дорожні сумки.

«Може, воно й на краще? – подумала я.

– Принаймні, нічого не нагадуватиме мені про Тамару Василівну».

Ми з Костею знайшли потрібну квартиру всього за пару днів. Причому нам обом було недалеко добиратися на роботу, а ціна була, на диво, невисокою. Я із задоволенням почала облаштовувати наше сімейне гніздечко. Вже за кілька днів до нас у гості навідалася свекруха. Вона, певне, спеціально прийшла до повернення сина з роботи, щоб мене проконтролювати.

– Що це у тебе килимок при вході курний? Не встигли заселитися, а вже бруд розвели, – командним голосом спитала мене свекруха.

– Приберу, коли вважатиму за потрібне, – спокійно відповіла я.

– А на обід у тебе що? Знову водичка, яку ти супом вважаєш? – не вгамовувалась свекруха.

– Я Вам їсти й не пропоную, можете свій суп вдома посьорбати – в тій же манері відповіла я.

Костіна мама почервоніла, але на цьому не зупинилася і навіщось полізла у холодильник, діставши звідти заморожені голубці.

– Ти що, з глузду з’їхала? Отруїти мого сина хочеш? Давай сюди відро для сміття, цьому не місце в холодильнику! – продовжувала командувати Тамара Василівна.

Я підійшла до свекрухи, забрала в неї голубці та, дивлячись їй прямо в очі, сказала:

– Свої порядки у себе в будинку будете встановлювати, а тут я – господиня, змиріться з цим.

Такого Тамара Василівна вже не стерпіла. Вона щось буркнула собі під ніс і вискочила геть. З того часу вона приходила до нас лише тоді, коли Костя був вдома. Я ж заспокоїлася і зрозуміла, що в нашому, хоч і орендованому, житлі панує взаєморозуміння та спокій.

Жаль, що я раніше не здогадалася показати свекрусі зуби. Ну і нехай, головне, що зараз у нас із Костею все добре.

КІНЕЦЬ.