Якось моя сім’я зіткнулася з неоднозначною ситуацією, коли моя тітка Ганна, сестра моєї матері, потребувала догляду. Як не дивно, її власний син, мій двоюрідний брат Ігор, віддалився від неї та всієї нашої родини.

З моменту їхньої останньої зустрічі минули роки. Якось ми побачили Ігоря з сім’єю на вулиці, але він пройшов повз, поводячи себе так, начебто ми були абсолютно незнайомими людьми.

Цей факт засмутив мене з огляду на нашу спорідненість. Тітка Ганна ростила Ігоря одна після того, як її наречений зник, дізнавшись про її вагітність.

Вона працювала не покладаючи рук, жертвуючи своїми власними потребами заради його благополуччя і ніколи більше не виходила заміж.

Незважаючи на її зусилля, згодом Ігор дистанціювався від неї. Коли Ганна захворіла і їй знадобилася фінансова допомога, Ігор грубо відмовив їй, заявивши, що не зобов’язаний підтримувати “всіх своїх бідних родичів”. Його різкі слова глибоко поранили мою тітку.

Ми з мамою, не в змозі залишити Ганну в біді, покрили витрати на її лікування, які вона пізніше погасила, хоча ми цього й не вимагали.

Ігор, який жив безбідним життям, залишався байдужим до тяжкого становища своєї матері. Спроби змусити його усвідомити свою провину були марні. Він залишався осторонь, не дбаючи ні про свою матір, ні про нас. Тітка Ганна, яка не таїла образи, сумувала за голосом свого сина і дорожила новинами про онука.

Одного разу вона в розпачі запитала, чи заслуговує вона на те, щоб її покинули в старості. Вона постійно запитувала себе, чому Ігор так вчинив?

Я не мала відповідей. Тепер я дбаю про тітку Анну, регулярно відвідуючи її за потребою, а не чекаю, поки вона зателефонує.

Незважаючи ні на що, вона, швидше за все, все одно залишить своє майно Ігорю, вкотре продемонструвавши непохитне материнське кохання. Я не чекаю від неї жодної спадщини. Але хіба залишати все такому синові буде правильним рішенням?

КІНЕЦЬ.