У мене самої ще онуків немає і я не знаю, що значить бути бабусею. Але серед моїх подруг і численних знайомих є такі, хто вже став бабусею. А деякі навіть двічі, а то і тричі бабусі. І нам, п’ятдесятилітнім, до заслуженого відпочинку ще ого ого скільки років. І дуже хочеться просто пожити для себе, конли є така можливість. Але не всі діти розуміють у цьому своїх батьків, зокрема, мам…

Вікові болячки теж ніхто не відміняв. Та й втомлюємося ми більше і набагато швидше за молодих. А у деяких подруг ще різні захоплення є і хобі. Загалом, все це має місце бути і природно ми маємо на це право, тобто на те, щоб пожити для себе.

Нещодавно я зустрілася зі своєю доброю знайомою Оленою. У неї чоловік, дочка заміжня і п’ятирічний онук Владик. Посиділи ми з нею, поговорили.

І за розмовою вона мені про своє нездужання розповіла, зрозуміло, адже вже не дівчинка. По лікарям, говорить ходжу, відпрошуватися з роботи доводиться і йти в поліклініку.

– А на роботі взагалі завал, комісія за комісією. А ту ще дочка на вихідні мені онука привезла. Без попередження, я навіть не очікувала. З самого ранку привезла. Каже, мам нехай Владька у тебе до понеділка побуде, а то нас з Льошею (чоловіком дочки) в гості запросили, хочемо відпочити.

Що я могла сказати на це?Раз вже привезла, залишай. А потім я їй сказала, тому що вже не в перший раз вона привозить мені онука по суботах і неділях: “Доцю, а ти не думаєш, що я у вихідні відпочивати хочу, а не з Владиком сидіти.

У мене вдома свої справи є, ми з батьком весь тиждень працюємо і втомлюємося не менш вашого. І взагалі заздалегідь попереджати треба. А чому не відвезли до іншої бабусі, або та не захотіла з Владиком сидіти?

Я розумію, що ви теж хочете відпочивати, але про материне здоров’я іноді хоч дізнаватися треба. Чи ви думаєте, що ми з татом до ста років проживемо і нічого з нами не станеться?”

Дочка, звісно, образилася, каже: “Тобі важко чи що з онуком посидіти? Таке враження, що ти його не любиш, раз так говориш. А не подзвонила і не попередила, тому що ти на роботі була. Ну що, залишати дитину або шукати когось, щоб з ним посиділи?”

Кажу: “Ось саме на роботі, а після роботи відпочити хочу. Коротше, залишай Владика і йдіть в гості. І з ким, цікаво, ти б його на два дні залишила? Тільки наступного разу, будь ласка, попереджай заздалегідь і питай, чи можу я.”

Але дочка Оленина продовжує робити, як їй заманеться, привозить Владика до моєї подруги без попередження, а якщо Олена відмовляє – дочка ображається і тижнями не розмовляє з мамою…

КІНЕЦЬ.