У нас в батьків є двоє доньок – я і моя рідна сестра Галина.

Галина старша за мене на 7 років, вона першою вийшла заміж і першою подалася жити в місто.

Вони там з чоловіком орендували квартиру. Спочатку добре жилося, адже вони обоє мали гарну роботу, обоє отримували хорошу зарплатню. На життя їм завжди вистачало, відпочивати часто могли їздити, купували путівки за кордон, ще й відкласти якусь копійку могли.

А потім у них, одне за одним, з’явилося троє дітей.

Звісно, що життя їх дуже змінилося, адже працював один чоловік і, хоча, моя сестра працювала бухгалтером і вдома могла підробляти, та заробляла не багато, адже клієнтів чомусь мало було. Як кажуть люди, потрібно мати щастя на все.

Чоловік Галини багато працював, а вона весь свій час присвячувала дому та дітям.

Загалом важко було їй з дітьми, хоча вони обоє з чоловіком дуже старалися.

А я, коли вийшла заміж, стала жити зі своїм чоловіком з батьками в нашому селі, хата була велика, тато сам її збудував, простора, місця вистачало на всіх.

Згодом і у мене донька з’явилася, жили ми всі в добрі та злагоді, добре було усім.

Галина до нас зрідка приїжджала, а коли провідувала нас, то батьки їй лише пакували великі сумки з домашніми продуктами, адже в них діти, грошей немає, їм важко живеться, тому сім’ї Галини більше треба.

Скільки я пам’ятаю, батьки постійно допомагали сестрі, шкодували Галину, адже там троє онуків, ще й житла свого немає і зятя шкодували, адже трудиться бідний для всіх.

А коли тата не стало, мама вирішила до своєї сестри поїхати за кордон, трохи грошей заробити, бо важко жилося бачила нам усім.

Мама 3 роки працювала в Португалії.

Гроші вона складала, а іноді передавала трохи євро мені і сестрі в рівних долях для внуків.

А в кінці цього літа повернулася додому, важко каже вже їй на чужині, краще вдома сидіти і хліб їсти, ніж за кордоном так важко працювати в її роки.

А тиждень тому мама мене покликала на розмову. Ми якраз повечеряли всі, чоловік з дитиною пішли дивитися телевізор, а ми з мамою взялися прибирати і каже вона мені:

– Хочу нашій Галині хату купити в селі. Важко їй з тими дітьми в місті. Зять такий вироблений, хоч і молодий, зовсім сил немає і донька моя з тими трьома дітьми зовсім змарніла. Хочу, щоб вони з нами в селі жили, їм тут буде краще і легше. А тобі, доню, наша хата дістанеться, вона велика, простора, і я тут віку з вами доживатиму. Зараз часи важкі, спати не можу, так шкода мені ту Галину. Ти не ображайся на мене. В тебе теж дитина є, як виросте, ти колись зрозумієш мене.

Для мене ця новина була, як сніг на голову в ясний день. Як так? Чому Галина мамі дорожча? Хіба справедливо це?

Мама завжди її шкодувала, бо в неї троє дітей, їм важко. А як же я?

Я маму доглядати буду і це вже всім відомо, всі про це знають заздалегідь. Але чомусь сестрі має бути окрема хата зараз, а мені колись потім, коли маму доглядатиму я.

Я люблю своїх рідних, але відчуття несправедливості не покидає мене, гіркий присмак залишився на душі.

Чоловік мій нічого не має проти мами, каже мені. що це її гроші і вона вже робить з ними все, що вважає за потрібне, адже важкою працею заробила їх. Чоловік лише радить мені не мовчати, якщо це турбує мене, а поговорити з мамою відверто і розставити всі крапки над і.

Та я не знаю, як мені розмову почати з мамою, знаю, що вона образиться на мене. Але й образливо мені. Чому вона лише про сестру думає, хоча Галина ніколи не має і не матиме часу на неї, мама прекрасно знає, що я доглядатиму її і сприймає це, як належне, бо я з нею живу.

Мама каже, що хату знайшла недорогу. Люди за кордон виїжджають і продають гарну хатину недалеко від нас за 12 тисяч доларів і мама хоче їх подарувати сестрі.

Я знаю, що ця образа сидітиме в мені до кінця життя. Як правильно зробити? Хіба мама права?

КІНЕЦЬ.