Моя донька пів року тому розлучилася з чоловіком. Жили вони з Михайлом в місті, далеко від мене.

Я сама живу на Вінниччині у невеличкому селі, а в мого зятя була квартира в Одесі ще до одруження.

Діти мої добре жили, у них з’явилося двоє синочків у шлюбі. З зятем у мене теж гарні стосунки були, вони жили далеко, можливо через це, але мені він завжди здавався непоганою людиною.

Звісно, якби ми жили ближче, то я б краще знала зятя свого, але ми бачилися зрідка, дочка з сім’єю до нас з батьком приїжджала не так часто, як хотілося, адже дорога далека, діти, свої турботи, я розумію.

А коли батька не стало, то Ольга з Михайлом приїжджали до мене частіше, зять постійно до мене ставився з повагою, жодного недоброго слова за 7 років шлюбу з моєю донькою мені не сказав.

Звісно, що Ольга частенько мені по телефону скаржилася на нього, але в їх сім’ю з порадами ніколи не лізла, адже розуміла, що лише гірше зроблю.

Діти непогано ставилися до мене, та й жили вони добре, на мій погляд, завжди. І зрозуміло, це ні для кого не секрет, що в усіх сім’ях бувають непорозуміння дрібні на побутовому рівні. Не знаю жодної сім’ї, де б було все ідеально і ніколи подружжя не сперечалося.

Тому я вважала, що в моєї доньки вдалий шлюб і їй пощастило з чоловіком.

А коли вони пів року тому розлучилися, я була дуже здивована, але сказала доньці, що підтримаю її завжди, щоб не сталося, я буду поруч з нею.

Після розлучення донька моя приїхала жити з двома дітьми до мене в село. Старший мій онучок має 5 років, а молодша онучка – майже 3.

Я вже пенсіонерка, так склалося, що Ольга єдина моя дитина, яку я народила дуже пізно, так як не вдавалося стати батьками нам з чоловіком чимало років у шлюбі.

Я чим могла допомагала Ользі. Навіть купила козу, щоб діткам було молоко. Купила більше курей, качок, в сусідки взяла 3 маленьких кролика на розвід, вона моя хороша подруга, дала мені безкоштовно, щоб я їх для онучат своїх ростила.

Загалом, допомагаю доньці, як можу.

Михайло, щоб бути відвертою, скажу, аліменти Ользі платить непогані, тому на життя нам грошей вистачає, донька моя спокійно може сидіти вдома і займатися дітьми.

Та Ольга останнім часом дуже стала сумувати, мовляв вона стільки років жила в місті, звикла до нормального життя, а зараз мусить жити в селі, куди навіть ніде піти з дітьми, немає з ким їй спілкуватися, адже вся молодь або живе, або працює в сусідньому містечку, тому моя донька вважає, що в неї сіре життя і в ньому більше ніколи не буде місця радості та щастю.

Звісно, я її підбадьорювала, як могла, але це ніяк не допомагає, вона постійно ходить сумна і радіти життю перестала.

А нещодавно Ольга сказала мені, що в її подруги мама поїхала в Італію рік тому. Гарно там влаштувалася, заробляє більше тисячі євро на місяць, чималі гроші доньці присилає. Та так гарно живе, ще й мамі гроші на старість трішки відкладає.

Ольга мені сказала, мовляв, як би добре було, щоб і я поїхала за кордон і їй так добре допомогла, хоча б на декілька років, поки діти не виростуть і вона не стане на ноги. А я ще жінка молода, можу й їй допомогти і собі на хорошу старість заробити. Адже що я побачу на старості років в цьому селі?

І відтоді донька мені щодня говорить про це, наче й не гонить мене за кордон, та постійно про це натякає, тільки й мови про мої заробітки. Ольга каже, що сама за господарством і за хатою дивитиметься, а я добре зараз можу заробити, поки є нагода і українців в Європі на роботу беруть.

І ви знаєте, я вже про це замислилася сама. Можливо, дійсно варто поїхати заради доньки та онуків? Мені самій тих грошей не потрібно, я вважаю, що добре живу, адже зараз є люди в Україні, яким набагато важче, які залишилися без домівки.

Та якось лячно мені. Я ніколи не була на чужині, та й не молода вже. Чи вистачить у мене здоров’я?

Оце пишу сюди, можливо, є жінки мого віку зараз десь за кордоном, які працюють, для дітей гроші заробляють і щось порадять мені.

Цікаво як воно ті гроші на чужині заробляються? Чи варто мені їхати на старості років в Італію ту? Чи якусь іншу країну обрати? Чи вдома сидіти і їсти звичайний хліб, бо за кордоном мене нічого доброго не чекає?

КІНЕЦЬ.