– Давай розпишемося і одразу поїдемо в подорож. Навіщо витрачати багато грошей на те, щоб влаштовувати весілля і пускати пил в очі родичам? Ми краще поїдемо відпочивати.

Був вечір п’ятниці. Олег та Світлана обговорювали свої плани. Вони щойно подали заяву до ЗАГСу і відзначали цю подію у кафе. Світлана задумалася.

– Ти знаєш, а от я хочу весілля, як у інших. Біла сукня нареченої, лялька на капоті, ресторан. Вітання рідних. Невже не хочеш влаштувати свято? Ну, хоч би заради мене… – дівчина посміхнулася. Як же вона подобалася Олегу! І Світлана про це знала.

– Якщо ти цього дуже хочеш, звичайно, я згоден. – Новоспечений наречений узяв її за руку і ніжно поцілував у долоню.

Дівчина переливчасто засміялася.

– Припини, не спокушуй мене, а то нам доведеться бігти додому, – прошепотіла вона, але свою руку не прибрала. Олег подивився у вікно кафе. Надворі потемніло від великої грозової хмари. Пролунав гуркіт грому, пішов дощ. Надвір виходити не хотілося.

– То що ти там говорила про організацію весілля?

– Запитав він наречену. І молоді заглибилися в обговорення урочистостей. Вони жили разом уже півроку. Повернулися додому пізно ввечері. Олег попередив Світлану, що завтра з ранку йому потрібно буде відлучитися на пару годин по роботі.

Світлану розбудив дзвінок у двері. Сьогодні ж субота, кого це принесло так рано, бурмотіла вона крізь сон. Дзвінок повторився. Довелося їй підвестися, накинути халат і пройти в коридор. Вона подивилась у вічко і ахнула.

– Світлано, відкривай. Це Марія Василівна, мати Олега. Він попросив мене, щоб я тобі допомогла з приготуванням до весілля.

Світла швидко відчинила двері.

– Доброго дня, – жінка зміряла її оцінюючим поглядом. – Досі спиш, чи що.

Марія Василівна примружила очі і, не чекаючи на відповідь, пройшла до квартири. Дівчина швидко струсила залишки сну і глибоко, як перед стрибком у воду, зітхнула. Марія Василівна вже по-господарськи влаштовувалась на кухні за столом.

– Що стоїш? У ногах правди нема. Чайник став, чай питимемо і обговорюватимемо. Ти поки що стіл накривай, а я хочу подивитися, як ви тут облаштувались, – і вона вийшла з кухні.

Світлана заметушилась біля плити, дістаючи чай і печиво з цукерками з шафки. Вона прислухалася, але подивитися, що ж у кімнаті робить Марія Василівна так і не наважилася. Лише через 10 хвилин та повернулася та оголосила своє рішення.

– Я дивлюся, квартира хоч і однокімнатна, але світла та простора. – і Марія Василівна поставила кілька уточнюючих питань по квартирі, потім задоволено кивнувши головою, сіла за стіл та взяла чашку з чаєм. – Я ось що думаю. Не варто викидати гроші на весілля. А на мандрівку тим більше не треба. Впевнена, що можна їх витратити з більшою вигодою. Наприклад, покласти гроші на депозит. Нехай відсотками обростають.

Марія Василівна докладно розповідала дівчині, що засмутилася, про відсотки і терміни вкладів. Світлана мовчала. Стало зрозуміло від кого в Олега з’явилася ідея не робити пишного весілля. І що їй тепер робити? Відразу суперечити майбутній свекрусі не хотілося, але й мрію зіграти гарне весілля вона здавати не збиралася.

– Промовчу поки що і почну підготовку до весілля самостійно, – вирішила вона.

Марія Василівна вирішила, що раз Світлана мовчить, то, значить, згодна і вона задоволено вимовила свій вердикт: – Ну ось і розумниця. Вирішено, розпишіться тихенько і справа з кінцем. Не треба починати зайвої метушні. Наче все сказала, пішла я, не проводжай, я знаю, де вхід.

Марія Василівна пішла. А Світлана залишилася в здивуванні. Вона зрозуміла, що майбутня свекруха любить командувати. Добре ще, що живуть вони з Олегом у квартирі Світлани, а то як би вони разом ужилися з цією жінкою?

Повернувся Олег.

– Мама вже приходила? – відразу запитав він. – Усе вирішили?

– Приходила. Твоя мама чомусь вирішила, що вона може диктувати нам свої умови, – нерішуче говорила Світлана. – Ти мені вибач, але давай відразу домовимося, що наша сім’я – це наша сім’я. І всі питання, які стосуються нашої родини, вирішуватимемо лише ти і я. Ти згоден?

Олег здивовано дивився на неї. – Мила, ти перебільшуєш. Спробуй своїй мамі сказати, що всі питання з весіллям вирішуватимемо лише ми.

– Добре, – кивнула Світлана.

Олег у відповідь лише похитав головою. Через три дні Марія Василівна знову прийшла до молодих. Олег був на роботі.

– Я до тебе, Світлана, прийшла. Хочу ще раз поговорити з тобою. Мені здається, що ти щось не розумієш. Минулого разу я ясно тобі пояснила, що весілля це велике марнотратство. Не треба витрачати гроші на вітер. Я поговорила із сином. Він стверджує, що це ти наполягаєш на весіллі.

Марія Василівна говорила тихо, але водночас викарбовуючи кожне слово. Дівчина розгубилася і не знала, що сказати у відповідь, а жінка продовжувала – ще раз повторюю. Можна обійтись скромною реєстрацією. А гроші, які ви приготували на весілля, можна витратити на інші потреби. Не хочеш депозиту, можна на інше витратити, але тільки корисне. Наприклад, моя дочка планує провести ремонт у квартири.

Олег казав, що його сестра вагітна. – Ось ви й зробите добру справу, віддасте їй гроші на ремонт, адже в неї скоро з’явиться малюк, там уже не до ремонту буде.

Слухаючи Марію Василівну, Світлана потроху закипала.

– Вибачте, а яке відношення сестра Олега має до нашого весілля, – не витримала вона.

– А я тобі скажу. Найпряміше. Олег тільки що купив цю квартиру. Ти прийшла на все готове. Не жирно тобі буде, – металевим голосом промовила майбутня родичка.

– Яку квартиру купив Олег?

– Здивовано запитала Світлана.

– Не розумною не прикидайся. Цю квартиру, звісно. І ти в ній зараз живеш. Бідолашний мій синочку! Працює з ранку до вечора. Тобі треба краще дбати про майбутнього чоловіка, а не гнати його на заробітки заради якогось там весілля.

– Ви про що взагалі?

– Дівчина вже не підбирала слів. Голова йшла кругом.

– Нічого не розумію, це моя квартира.

Обидві жінки дивилися одна на одну.

– Твоєю вона вже точно не буде ніколи, добре ще, що він її до шлюбу з тобою купив. Вибирай вислови, дитино, інакше я поговорю з сином і тебе тут більше не буде, – Марія Василівна неприязно дивилася на Світлану.

– Та хто вам сказав, що це квартира вашого сина? – не розуміла вона.

– Як хто? Він сам і сказав. Так що, люба, ніякого тобі весілля. Гроші віддаси мені. Я знайду їм найкраще застосування. А тобі треба сказати дякую за те, що ти виходиш заміж за такого дбайливого та забезпеченого чоловіка. Ти мене почула?

– Я вас почула, Маріє Василівно, та тільки в мене для вас погана новина. Сядьте, щоб на ногах втриматися від розчарування. Я зараз. – Світлана пройшла до кімнати і повернулася з документами. – Ось, помилуйтеся. Тут написано хто саме є власником квартири.

Марія Василівна охнула і переглянувши документи.

– Це коли ж Олег встиг переписати квартиру на тебе? Та як він міг! Ти як його скрутила? Я на тебе заяву напишу.

– Заспокойтесь. Ви на дату документа подивіться. Я тоді вашого сина навіть не знала.

– І тут Світлана вперше подумала, що краще б і взагалі не знала. Тоді б і не довелося спілкуватися з цією Марією Василівною.

– Це моя квартира. Олег до неї жодного стосунку не має.

Марія Василівна ще раз глянула на документи, зморщилася, ніби з’їла скибку кислого лимона і швидко зазбиралася.

– Ви йдете? Для пристойності хоча б вибачилися, – вже навздогін їй сказала Світлана. Відповіддю їй був звук вхідних дверей, що гримнули.

Незабаром прийшов із роботи Олег.

– Ти ні в чому не хочеш мені зізнатися?

– З порога запитала його Світлана.

– Ти що сказав своїй матері з приводу моєї квартири? Вона сьогодні приходила і мало не збиралася мене виставити.

Олег щось забелькотів, намагаючись не дивитись на Світлану.

– Та якось саме вирвалося. Навіть не знаю, але, мабуть, не хотів маму засмучувати. Їй би не сподобалося, що я житиму в квартирі дружини. Але ж це така дрібниця, якщо подумати, – вибачливо сказав він.

– Ти ж не руйнуватимеш наші стосунки через якесь непорозуміння. Пробач мені, будь ласка, я не подумав, що мама може заявляти якісь права, – і Олег простяг їй руку.

– Отже, ти хотів розпочати наше сімейне життя з обману. А що ще ти приховуєш, думаючи, що я не дізнаюся? – З образою в голосі промовила Світлана.

– Я тепер не знаю, чи я хочу за тебе заміж. Я не впевнена, що можу тобі довіряти.

Весілля не було.