-Давай мамі зробимо приємне, візьмемо їй путівку в санаторій. Вона заслужила трохи на відпочинок, – сказав Андрій до дружини.

Ольга не могла не погодитись із чоловіком. Вже багато років свекруха їм допомагала.

Свекра давно не стало. Після цього Ганна Семенівна повністю присвятила себе дітям і внукам.

Жили всі разом у великій затишній квартирі батьків чоловіка. Ольга з Андрієм багато разів думали про придбання власного житла. І щоразу їх щось зупиняло.

То Андрієві було не по собі матір одну залишити. То Оля раділа, що у декретній відпустці засидітися не довелося. Ганна Семенівна із задоволенням няньчилася з онуками.

Спершу зі старшою, Настею. Потім із маленьким Сергійком.

Здавалося б, побут сімейства налагоджений.

Ось тільки бабуся помітно втомилася. Воно й зрозуміло: весь дім на ній.

Прання, приготування, прибирання.

Оля теж не любила без діла сидіти. Але вона щодня на роботі. Ось Ганні Семенівні і дістається.

-Звичайно давай! – одразу погодилася невістка.

-Ти придивився санаторій?

-Тут неподалік від міста є один. Путівка нам цілком по кишені. Лікування, харчування, знайомі хвалять. А природа там яка!

Ольга з чоловіком Андрієм і свекрухою, сиділи за столом і вечеряли. Ольга накрила гарний стіл, всі весело розмовляли.

Раптом Андрій підморгнув Ользі, посміхнувся і встав з-за столу. За мить він повернувся з якимось папірцем в руках.

-Мамо, – урочисто почав він.

– Це від нас з Олею тобі подарунок.

Андрій простягнув матері папірець.

Ганна Семенівна вдягнула окуляри, уважно подивилася на папірець і раптом скочила з-за столу.

-Це що ще таке?! – здивувалась вона. – Ви що таке понавигадували!

Нікуди я не поїду! Ну, який відпочинок? Тільки гроші даремно витратили. Мені й удома непогано. Чи ви самі від мене втомилися, вирішили відпочити?

-Мамо, що ти таке кажеш? – Андрію стало прикро.

-Ну гаразд, поїду, – нарешті погодилася свекруха, після тривалих умовлянь.

-Тільки як ви без мене будете? А Настя із Сергійком?

-Ганно Семенівно, Бог з вами! Настя цього року школу закінчує. Сергій вже великий. Ми чудово без вас впораємося. Сумуватимемо, звичайно. Але це ненадовго, скоро повернетесь. Заодно відпочинете.

Ольга щиро переживала за свекруху, та й чоловіка розуміла. Старався, хотів матері догодити.

Одним словом, вмовили.

Два тижні санаторного відпочинку пролетіли непомітно.

Стали збиратися за бабусею, щоби привезти її назад.

-Не турбуйся, синку, сама дістануся, – несподівано здивувала мати своєю відповіддю.

По телефону її голос звучав дзвінко і весело, як у молоденької дівчини.

-У мене тут один знайомий. Недалеко від нас живе. Він мене додому і довезе.

-Дивно все це, – замислився Андрій після розмови з матір’ю.

-Каже, тепер у неї якийсь знайомий є. Він її додому довезе.

-Що ж тут дивного? – заспокоїла його Оля.

-У такому віці люди набагато простіше знайомляться, швидше знаходять спільну мову одне з одним.

Ганна Семенівна повернулася наступного дня. Всі були вдома і чекали на її приїзд.

-А я не одна! – повідомила свекруха, заходячи в квартиру.

-Це Георгій Степанович. Прошу знайомитися.

Слідом за нею до невеликого коридорчика зайшов високий чоловік. Він вніс сумки своєї супутниці та привітався.

-Що ж ми у дверях стоїмо? – заметушилася жінка.

-Проходь, Степановичу. Зараз вечеряти будемо.

Новий знайомий матері не став відмовлятися. Поставив сумки і пройшов прямо на кухню.

-А що на вечерю? – по-хазяйськи запитав він.

Оля з чоловіком перезирнулися.

Для звичайного приятеля поведінка чоловіка була більш ніж сміливою.

За вечерею Георгій Степанович почав розповідати старі анекдоти. У нього це погано виходило. Тому за столом ніхто з присутніх не сміявся. Окрім Ганни Семенівни.

Та буквально слухала кожне його слово, не забуваючи підкладати в тарілку гостю найсмачніші шматочки.

Ольга придивилася і побачила, що свекруха трохи підфарбована.

На руці – браслет з рожевих перлів, яку Анна Семенівна одягає тільки на великі свята. У вухах – сережки.

Поступово все ставало зрозумілим…

Георгій Степанович – не просто новий приятель.

Він став приходити до них у квартиру щовечора. А одного разу нікуди не пішов, залишився ночувати.

-Мамо, що це означає? – запитав син на ранок у помітно помолоділої останнім часом матері.

-Ми зі Степановичем вирішили розписатися. Тільки не треба ніяких слів, прошу. Я стільки років жила для вас. Дайте ж і мені порадіти життю!

Андрій з Ольгою хотіли б і самі порадіти за матір.

Але було одне «але»…

Поведінка нового мешканця. Він міг запросто вийти на кухню вранці тільки в сімейках. Ні з ким не привітавшись, залізти в холодильник і взяти все, що йому сподобається. При цьому сам чоловік продуктів ніколи не купував. Жив на всьому готовому.

Якось Ольга не витримала і зробила йому зауваження.

На що той посміхнувся:

-Я такий самий господар цієї квартири, як і ви. Ганнуся мене давно прописала. Тож попрошу мені не вказувати. А якщо вам щось не подобається, ми нікого тут не тримаємо.

Новина неприємно здивувала Андрія і Олю. Але мама підтвердила – так, прописала.

І тепер знову постало питання про купівлю свого житла та якнайшвидший переїзд від Ганни Семенівни.

Але закохану, як у молодості, свекруху це більше не засмучувало…