Скромність і щедрість повинні йти пліч-о-пліч. Тоді стосунки будуть ідеальними. Як у мене з маленькою біленькою дівчинкою в літаку. Попереду сиділи мама та донька років чотирьох.

Дівчинка поводилася дуже добре. Вихована така. І мама вихована тендітна жінка, вона читала книгу. І я читала.

Дівчинка кілька разів підводилася і дивилася на мене поверх спинки сидіння. Нудно летіти, розумію.

У мене були цукерки. Гарненькі, в гарних обгортках! Я з дозволу мами дала дівчинці цукерку.

“Дозвольте вам запропонувати цукерку від Пана Зайця, маленька принцеса?”, – так я чемно питала вже у дівчинки.

А дівчинка посміхалася та кивала. Брала цукерку. Дякувала. І знову її не видно, тихенько сидить і летить.

А потім знову встає та дивиться. І знову я церемонно пропоную цукерку.

Так ось; за весь тригодинний політ дівчинка взяла лише чотири маленькі цукерки. Дуже скромно. Я пропонувала весь пакетик взяти, але вона відмовилася. Це не добре. Частуються по одній цукерці. І зрідка.

І ми у чудових стосунках провели весь політ. Згадався афоризм старовинний: “Скромність – дорогоцінна перлина в короні чесноти”. Саме для принцес афоризм.

…І мама потім йшла з донькою, як королева з принцесою. Їхній тато зустрічав. І дівчинка помахала мені рукою, – ми приємно провели час. А цукерок ще багато лишилося. Збережу для наступного польоту. Може, знову пощастить із сусідами. Скромними та благородними. Як ця дівчинка.

КІНЕЦЬ.