Про те, що Люба повернулася в село, не говорив хіба що лінивий. Вона відремонтувала стару бабусину хату і стала в ній жити.

Людей цікавило, звідки у одинокої жінки скільки грошей, щоб так дім перебудувати? За якихось три літні місяці халупа перетворилася на справжній палац.

– Коли є гроші, то легко і швидко все робиться. От тільки, звідки ж у неї скільки грошей? – пліткували жіночки. – Якби вона з Італії приїхала, то інша справа, але ж вона 25 років в місті прожила, а тепер – приїхала пані на дорогій машині. І головне, що вона зараз на роботу не ходить, а звідки ж то в неї гроші?

На пересуди 43-річна Люба не зважала. Вона просто не чула усіх цих пліток, бо ні з ким в селі не спілкувалася, чим викликала ще більший інтерес до себе.

А з дому вона і справді не виходила з кількох причин. По-перше, працювала вона віддалено, робота в інтернеті, і заробляла вона таким чином немало. А по-друге, важку рану мала на душі, тому і не хотіла нікого бачити, і ні з ким спілкуватися.

Люба росла сиротою, виховувала її бабуся. Жили вони у великій бідноті, але бабуся намагалася це компенсувати дівчинці душевною теплотою.

Люба добре вчилася і після закінчення школи поїхала в місто, поступати в університет.

Так в місті і залишилася – спочатку вчилася, потім на роботу влаштувалася, і так закрутилося. В село їздила, поки була жива бабуся, а коли старенької не стало, Люба забула про село і про своє життя в ньому.

В 25 років Люба зустріла його, любов усього свого життя. Олександр був її начальником. Він теж закохався у красуню-Любу, але було одне але – на час зустрічі з нею він уже був одруженим, і з сім’ї йти не збирався, хоча Любі прямо про це не говорив, більше того, давав надію, що рано чи пізно він піде від дружини, яку не любить, щоб бути разом з коханою.

Люба швидко просувалася по кар’єрних сходах, завдяки чому змогла придбати собі і машину, і житло.

Вона дуже любила турботливого і чуйного Олександра, вірила кожному його слову, тому чекала, поки настане її пора.

Не раз ночами вона плакала в подушку, її гризло сумління, що вона в чужу сім’ю влізла. Не такого життя вона для себе хотіла. Вона ж, як і усі дівчата, мріяла бути у білій сукні, а потім народити коханому чоловікові мінімум двійко діточок. Що-що, вона точно не планувала закохуватися в одруженого чоловіка…

Чекала Люба на коханого 20 років… Думала, що він таки піде з сім’ї, коли його донька виросте. Олександр завжди говорив, що він заради донечки залишається з дружиною, яку не кохає. Та, коли старша донька закінчувала школу, і здавалося, щастя було вже так близько, Олександр оголосив, що його дружина другу дитину чекає.

– Вибач, просто так сталося… – це все, що Олександр сказав Любі.

– А як же я? Я теж хотіла дітей… – плакала Люба над своєю важкою долею.

– А що ти? Ти добре знала, на що йдеш, коли скільки років зустрічалася з одруженим чоловіком, так що ти точно не свята. Але я кохаю тебе, і якщо ти погодишся почекати ще, то ми обов’язково колись будемо разом.

В той вечір у Люби стався нервовий зрив. Вона потрапила в лікарню. А потім були сеанси у психологів і багато молитов, щоб Бог пробачив їй її важкий гріх.

З роботи Люба пішла, щоб не бачитися з Олександром. Квартиру свою продала, і вирішила їхати в село, подалі від усього цього, що з нею відбулося.

В селі Люба вирішила почати нове життя. Вона перебудувала бабусин будинок на свій лад, і, здається, нарешті знайшла спокій.

А невдовзі, в її житті відбулося справжнє диво. Вона вийшла заміж, і навіть народила дитину.

Долю свою вона зустріла випадково, можна сказати, на вулиці. Володимир був на 4 роки молодшим за неї, і ніколи ще не був одруженим. У них все якось дуже швидко закрутилося, таке враження, що сама доля нарешті все взяла в свої руки.

Люба стала щасливою тоді, коли вже й не чекала. Головне, що вона попрощалася з минулим.

Щоправда, коли Олександр від знайомих дізнався, що Люба заміж зібралася, він робив спроби відговорити її від цього вчинку, але Люба заблокувала його назавжди – і в телефоні, і в житті. Адже, щоб відчинилися нові двері, потрібно наглухо закрити старі.

КІНЕЦЬ.