Правду кажучи, моя свекруха виявилася досить таки непоганою людиною, ми з нею дуже добре завжди ладнали між собою. Хочеться зазначити, що скоріше навіть навпаки, вона дуже нас любить і вважає, що її правила які вона нам постійно встановлює, будуть тільки на користь усім.

Але, як би там не було, я теж не хочу все життя знаходитися під її опікою, прислухатися лише до її слів, робити, як вона мені скаже, адже я ще зовсім молода жінка і мені хотілося б самій розпоряджатися своїм життям та життям своєї сім’ї, і я думаю, що це цілком зрозуміло.

Так сталося, що три роки тому не стало мого чоловіка, на жаль. Після того його мати вирішила нас оточити своєю любов’ю і турботою, як вона могла.

І зараз вже жодного дня не проходить без її візиту до нас.

А нещодавно моя свекруха несподівано повідомила, що хоче переїхати жити до мене та онука, вона переконана, що так буде краще для всіх. Такого я точно не очікувала зовсім, для мене це незрозуміло і я переконана, що так важко буде мені.

На перший погляд, для мене це було якось дивно. Як відмовити і не образити її?

Зараз у мене навіть в голові не вкладалося, як це ми маємо жити, адже, якби там не було, а вона мені зовсім чужа людина, на жаль.

З чоловіком ми розписалися ще 10 років тому. Тоді у нас були такі прекрасні плани на життя та наше спільне майбутнє, що здавалося його не вистачить, щоб втілити усе бажане та омріяне, щоб здійснилися всі наші мрії.

А свого часу, зібравши до купи наші заощадження, ми з ним купили хорошу квартиру в новобудові та переїхали вже туди. Не обійшлося, звичайно, і без допомоги наших власних батьків.

Незабаром на світ з’явився наш маленький синок. Мені на допомогу часто приходили бабусі: допомагали няньчити нашого хлопчика, свого онучка, поки я спокійно займалася домашніми справами.

Чоловік на той час був постійно в роз’їздах в роботі, тому що працював далекобійником, а вдома бував зрідка, можна сказати, якраз в той період у нього було дуже багато замовлень.

Без допомоги батьків я не впоралася б, я це добре розумію. Але часом надмірна опіка з боку моєї власної свекрухи мені трохи набридала, але я мовчала завжди, адже дуже її поважала, цінувала її бажання допомогти нам в усьому.

Моя мама не так часто бувала в гостях, як моя свекруха. По ній було видно, що вона самотня, їй не вистачає спілкування з рідними людьми. За словами чоловіка, мати до одруження сина, надто оточувала його любов’ю та турботою, вона звикла завжди бути поряд з ним, тому й після одруження все ніяк не могла відпустити його, а, відповідно, намагалася опікуватися і мною.

Через що він довго не міг одружитися. Мама вважала, що ті жінки зовсім не підходять йому в дружини, не зроблять вони її сина щасливим. Такого контролю з боку матері чоловіка ніхто не витримував, з нею ніхто не мирився, а вона намагалася бути всюди в житті свого сина.

Коли коханий запропонував мені вийти заміж, у свекрухи почалася справжня паніка, вона не була готовою до такого зовсім, адже не очікувала, що син піде на такий серйозний крок, не порадившись серйозно з нею.

З одного боку вона хотіла, щоб син був щасливий та мав сім’ю, а відповідно хорошу дружину. Але при цьому вона не хотіла ділити його зі мною, тому до мене вона поставилася з неприязню, я відчула цей холодок ще відразу.

Я хвилювалася, звісно, поки в нас не з’явилася дитина. Просто вирішила відпустити ситуацію. Мені було важливо, що бабуся любить онука і мого чоловіка, свого сина.

Чоловік постійно виправдовував поведінку своєї матері, він просто звик до її надмірної опіки. Говорив, що вона присвятила життя його вихованню, все віддала, щоб лише він був щасливий. Тому і поводиться так дивно, але він звик до такого ставлення, розуміє її і не ображається на неї ніколи, він ї хотів, щоб я так саме ставилася до його мами, адже не зважаючи ні на що, вона бажає нам лише добра.

З чоловіком мені, коли він багато працював, доводилося бачитися не часто і не хотілося у ці моменти сперечатися і обговорювати його матір.

Тому я вирішила сховати подалі свою гордість і не засмучувати ні коханого, ні його маму.

Коли нашому синочку вже виповнилося 6 років, чоловіка, на жаль, не стало.

Синові я спочатку не стала говорити, що він більше не побачить батька. Сама намагалася триматися до останнього, хоча було мені дуже важко. Я так щиро кохала свого чоловіка, він був хорошою та турботливою людиною, важко було усвідомити це все.

Гірше за всіх сприйняла, що зрозуміло, звістку моя свекруха, чого і варто було чекати. Вона не вірила до останнього.

Я не могла залишити маму чоловіка в такому стані одну, адже теж по-своєму любила та цінувала її, та й вона любила мене з синочком нашим. Я забрала її жити до нас додому, поки їй не стане трішки спокійніше на душі. Це тривало довше, ніж я уявляла.

Перші два тижні свекруха дуже мало їла і майже не розмовляла зі мною та онуком, ходила, як тінь. Але потім почала більше з нами спілкуватися і, хоч інколи, посміхатися.

І вирішила всю свою любов вивалити на нас з сином. Більше у неї нікого не було на цілому білому світі. Вона робила всі домашні справи, забирала внука з садка, готувала усім свіжу їжу. Дуже турбувалася та піклувалася про нас.

Дивлячись на неї, я розуміла, що вона знову розцвіла. Але залишати її жити у нас я більше не могла, адже у мене має бути своє життя. Це мій будинок і я в ньому господиня.

Я стала помічати, що чим довше свекруха перебувала у нас, тим більше починала нав’язувати свою думку і встановлювати свої, зовсім незвичні нам, правила в будинку, як вона звикла це робити завжди. Зачекавши ще пару днів, я більше мовчати не могла.

Голосно виганяти її я не стала, але попросила з’їхати в найближчі дні, пояснила, що так має бути і так буде краще для нас обох.

На її обличчі можна було прочитати лише якусь злість, і обурення. Але іншого виходу не було. Вона незабаром повернулася додому.

Потім більше року свекруха не телефонувала нам. Вона образилася на мене, що я виставила її за двері, як чужу непотрібну людину, хоча вона дуже добре ставилася до нас.

Я відчувала провину перед нею і вирішила зателефонувати і дізнатися, як у неї справи. Але цим дзвінком я зробила собі тільки гірше.

Як не дивно, але свекруха зовсім не згадала мені минулі образи, була спокійною, зовсім не засмученою. Вона вела себе трохи дивно. Почала розповідати, що завела собі маленьке кошеня і як з ним живе. Я зраділа, що у неї все добре і вона радісна. На цьому ми з нею попрощалися.

А вже через годину свекруха сама набрала мене і напросилася в гості. Дороги назад не було – довелося погодитися. Вона прибігла на наступний день з купою сумок і подарунків онукові.

За чашкою чаю вона розповіла, як самотньо і що вона дуже сумує за сином, як хоче бути завжди в нашому житті.

Мабуть цим самим хотіла викликати у мене якусь жалість та співчуття. Але я не з тих людей, які швидко піддаються впливу. Трохи погостювала у нас, жінка завела стару пісню. Вона попросилася переїхати до нас назавжди. Розповіла, що думала врятуватися від самотності, завівши кота. Але у неї нічого не вийшло, рідних та близьких людей просто так не замінити. Я пообіцяла, що подумаю над цим питанням.

Але я вже знала відповідь. Як тепер сказати їй «ні», я не знаю. Я вважаю, що маю мати власний простір і своє життя, а не жити під дахом зі своєю свекрухою. Тим паче, вона й чути не хоче, що у мене може бути якесь своє особисте життя. Я, звісно, зараз і не розглядаю такого, мені не хочеться ні з ким спілкуватися.

Та моя мама якось мимохідь сказала, що я ще молода і можу ще знайти своє жіноче щастя і заміж вийти. Звісно, для мене це були порожні слова, бо я навіть не думаю про це, та свекруха моя розсердилася, каже, що їй навіть чути таке неприємно і просила більше не говорити на цю тему при ній. Але чому? Невже я маю до кінця життя залишитися самотньою жінкою?

Вона стара самотня жінка. Крім нас у неї нікого немає, і я це все прекрасно розумію, і не осуджую її за це. Навіть син просить дозволити бабусі залишитися з нами, він дуже любить її. Вона знайшла до нього підхід і переманила на свою сторону, а він хлопчик добрий, та й сам бачить, що бабуся його дійсно любить.

Я, звичайно, все розумію, але жити зі свекрухою я не збираюся, адже, якщо вона переїде до нас зараз, то це вже на все життя. Адже пам’ятаю минулий раз і знаю, чим він закінчився. Я не витримаю її всепоглинаючої любові і впертості.

Як їй делікатно відмовити, щоб не образити, я не знаю. Адже, як би там не було, ми з нею – чужі люди. Я їй – ніхто, щоб там не було.

Я не хочу, щоб свекрухи було в моєму житті так багато. Та як мені їй сказати про це?

КІНЕЦЬ.