До кого пішов чоловік, Олена не знала, тільки чула від нього, що та набагато молодша за неї. Хоча й Олена у її сорок три роки виглядає молодшою за свої роки, бездоганно та стильно одягається, а найголовніше – приносить добро людям, бо працює фельдшером у «Швидкій допомозі».

Але вона має свою проблему, не може народити дитину. Обстеження нічого не дали. Чоловік Олексій її звинувачував, що вона так і не змогла народити йому сина, і проживши з нею двадцять років закохався в молоду, пішов. Чоловік першим подав на розлучення та переїхав до своєї пасії.

Олена завантажила себе роботою після відходу чоловіка, не хотілося повертатися до порожньої квартири. Нікому з колег не відмовляла, якщо її просили відпрацювати зміну. Їй подобалося працювати на швидкій, адже там працюють найвідчайдушніші. Коли вона прийшла працювати фельдшером, то сподівалася, що ненадовго.

– Гаразд, попрацюю тимчасово на швидкій, а там може місяці через три переведуть мене кудись у стаціонар.

Але Олені сподобалося тут працювати, і вона вже не хотіла нікуди переходити, хоч і пропонували їй. І ось будь ласка вже багато років так і стирчить цілодобово на роботі.

Олена вийшла на двір, зняла з себе службову куртку та присіла на лаву. Ця нічна зміна видалася тяжкою. Вже настав світанок, вона мерзлякувато зіщулилася, вночі пройшов дощ, а зараз на світанку ще не погодилося. Вона знову натягла куртку.

– Олена на виїзд, – почула вона голос Андрія, він працював медбратом у її зміні.

Вона поспішила до машини і, забравшись до неї, поїхали за вказаною адресою.

– Андрію, що там?

– Запитала вона.

– Та чоловіку зле стало, дружина нічого до пуття сказати не може, що сталося, навіть не знає скільки йому точно років, і чи були у нього раніше проблеми. Коротше незрозуміло якось.

Олена з Андрієм увійшли до квартири, побачили молоду жінку в короткому халатику, вона метушилася і переживала.

– Сюди, проходьте до спальні, – говорила вона, показуючи рукою.

– Там…

Олена пройшла до спальні та застигла на місці. На ліжку лежав її колишній чоловік Олексій, виглядав погано. Олену він упізнав і ледве промовив:

– Допоможи, Олено…

Вона надала першу допомогу, а коли вийшла з під’їзду, втомлено притулилася до машини, чекаючи, коли винесуть Олексія, щоб відвезти в палату. Їй було не по собі, вона побачила свою суперницю, правда не особливо розглянула, але вона дійсно була набагато молодшою за Олену. Якось неприємно їй стало після цієї зустрічі.

До закінчення зміни залишалося небагато, вона знову вийшла надвір і сіла на лаву. До неї підійшов Андрій і простяг склянку з гарячою кавою, сів поруч.

– Хоч кава подана не в ліжко, але вона все одно смачна, – посміхнулася втомлено Олена, а Андрій посміхнувся і нічого не відповів. Але потім обійнявши її, сказав:

– Все обійдеться. Не бери в голову, тим більше ви вже чужі один одному.

Андрій був у курсі її проблем. Кілька місяців тому він перейшов працювати в їхнє відділення і в її зміну. Якось обидва затрималися і розмовляли, йому сорок років, трохи молодше за неї, але Олена раптом все розповіла йому про себе, і про те, що через два дні у неї розлучення з чоловіком.

– Знаєш, ось думаю, якби я народила чоловікові сина чи доньку, він би, мабуть, не став мені зраджувати і не пішов від мене?

Андрій уважно дивився на неї:

– Олено, ти серйозно вважаєш, що проблема у відсутності дітей? Чоловіка діти не зупинять, якщо що…

Вона знизала плечима, важко зітхнула.

– Загалом я вже втомилася аналізувати, думати, розкладати по поличках своє життя з чоловіком. Не знаю, в чому причина його зрад, можливо, і я в чомусь винна, не знаю. Я навіть не знаю, до кого він пішов і не хочу знати. Незабаром отримаю в ЗАГСі свідоцтво про розлучення і в мене зміниться статус. Ось такі справи, Андрію.

– А хочеш, я піду з тобою за компанію? – Раптом запропонував він.

– А ти навіщо?

– Ну підтримати тебе, – знизав плечима Андрій.

Олена трохи подумала, посміхнулася і кивнула головою на знак згоди.

Коли вона вийшла із ЗАГСу і сіла в машину до Андрія, намагалася тримати себе в руках. Хотілося бути спокійною та впевненою в собі. Але Андрій бачив, що її руки трохи тремтять.

– Куди їдемо? – Запитав він.

– Не знаю.

– Так все зрозуміло, – сказав він і виїхав із двору. – Їдемо до кафе.

Йому подобалася Олена з першого дня знайомства. Красива жінка і скромна, але зараз він розумів, що їй зараз не до залицянь та зізнань. Їй потрібно просто відволіктися та забути цей неприємний процес. У кафе він вибрав столик у кутку подалі від відвідувачів.

Незважаючи на неприємне відвідування ЗАГСу, вечір Олени пройшов чудово. Їй вдалося відволіктися, це, звичайно, заслуга Андрія. Вона не плакала і не скаржилася на чоловіка. Навпаки, вона слухала Андрія, а він розповів багато цікавого. А ще він сказав:

– Ти подивися на свою ситуацію з іншого боку. Ти залишилася сама? Ні, не сама, а просто ти тепер вільна! Зрадив, пішов? Але нехай краще зараз, а не в похилому віці. Ти молода та красива, ти будеш щаслива! Все забули про нього та живемо далі! Згодна?

Він говорив з таким ентузіазмом і це чомусь заспокоювало. Потім він привіз її додому, а вона йому подякувала.

– Дякую, Андрію. Якби не ти, я не знала б, що б я робила.

– Та нема за що, я радий, що тобі допоміг, – він поцілував її в щічку і пішов у машину.

Той поцілунок у щічку для Олени був дружній, але для Андрія він важливий, вона дозволила його до себе наблизити, з’явилася надія на майбутнє. Він не знав, що вона звернула теж на нього увагу, як тільки він перейшов працювати до їхнього відділення. І навіть думала:

– Так, я тільки розлучилася з чоловіком, але коли поряд є людина, яка мені небайдужа, чи не все одно, коли закінчилися мої попередні стосунки? Мені подобається Андрій, я відчуваю, він до мене теж ставиться по-особливому. Просто він не з тих, хто нав’язливо лізе у стосунки. А я поряд з ним не почуваюся винною, як із колишнім чоловіком. Але все-таки є одне велике але…

Олена з Андрієм зустрічалися, і якщо у шлюбі з чоловіком, як вона вважала, проблеми почалися через те, що вони не мають дітей, не змогла вона народити дитину, то в нових відносинах все навпаки. Андрій мав десятирічну дочку Юлю. І вона явно не хотіла зближення з Оленою, навіть чути не хотіла від батька про зустріч із нею.

– Тату, я не хочу, щоб у нас вдома з’явилася чужа тітка. Моя мама була найкраща, і я її ніколи не забуду, – говорила Юля батькові, причому з образою.

– Юля, так, твоя мама була найкраща, але зрозумій, її більше немає і не буде. А нам із тобою жити. Ну давай зустрінемося з Оленою, вона тобі сподобається, от побачиш, – умовляв він доньку.

Все-таки погодилася дочка на зустріч із Оленою, погуляли в парку, їли морозиво в кафе, Андрій спостерігав за донькою, але вона залишилася байдужою, не висловлювала жодних емоцій.

– Ну що, як тобі Олена? – Запитав він увечері в неї.

– Ну як, просто тітка Олена і все, – байдуже відповіла Юля і пішла до своєї кімнати.

Олена переживала:

– Юля не може забути свою маму, і я її дуже розумію, минуло три роки від тоді коли її не стало, але можливо все-таки розтане. Може, все-таки вийде у нас порозумітися. Все-таки втрата мами для неї, це дуже велика втрата, хоч поруч тато.

Були ще зустрічі, але все-таки на тому ж рівні. Юля залишалася байдужою, але вже те, що вона батькові не казала, що їй не подобається тітка Олена, її тішило.

В ту зміну Андрій підмінився, Юля занедужала, тому не зміг залишити на ніч її одну, а бабуся теж не могла прийти до онуки. Олена з бригадою «швидкої допомоги» виїхала до віддаленого району міста, і той факт, що їм довелося їхати до небезпечного району міста, її зовсім не радував.

Виклик був до чоловіка, і коли Олена увійшла до квартири побачила, що там не зовсім адекватні чоловіки та жінка, яка спала на дивані, всі добряче «веселі». Один із чоловіків лежав на підлозі, вона нахилилася над ним, і раптом все потемніло в очах Олени. І замість чоловіка довелося терміново везти Олену в палату. Коли Андрію повідомили, він не міг пробачити собі, що не опинився в той момент поруч, хоч і була у нього поважна причина.

І ось тепер Андрій із Юлею стояли біля дверей палати, донька бачила, що її батько дуже переживав. Вона думала, що батько переживає через неї, як вона поведеться при зустрічі з Оленою.

– Тату, та перестань ти переживати, – смикнула за руку вона батька.

Він глянув на неї, потім нахилившись до неї, промовив:

– Розумієш, доню, зараз не найкращий час ображатися. З Оленою сталася біда. Вона хотіла допомогти людині, приїхала на виклик, а їй так віддячили, і спеціалісти кілька годин виборювали її життя.

Донька мовчала. Андрій, перевівши дух, продовжував:

– Мені дуже подобається Олена, і коли мені повідомили, що з нею трапилося, я дуже запереживав. Я не хочу її втрачати. Юля, мені дуже потрібна твоя підтримка, чесно. Я розумію, що тобі важко без мами. Але її більше немає з нами.

– Тату, але ж ми не забудемо маму? – Сказала дочка.

– Звичайно ні, дочко. Я тобі обіцяю. І я навіть Олені розповідав, що твоя мама була красивою та коханою. Вона мене зрозуміла. Але так сталося, що ми її втратили. Ніхто в цьому не винен, недуга не питає. І тепер я не хочу втратити Олену. Розумієш, Юля?

– Тату, розумію я все. Ідемо, я постараюся, все буде гаразд.

Вони ввійшли до палати. Юля, побачивши Олену на ліжку, застигла на місці. Їй раптом відразу згадалася її мати, вона теж лежала в палаті, а вони з батьком її відвідували, але з палати вона вже не повернулася додому. Юля глянула на Андрія, підійшла до ліжка і присіла на край, міцно стиснувши губи, щоб не розплакатися. В цей час Олена розплющила очі і трохи посміхнулася, зупинивши свій погляд на дівчинці.

– Привіт, – ледь прошепотіла вона.

– Привіт, – сказала Юля, і погладила її по руці. – Ми з татом прийшли тебе відвідати, і давай будемо з тобою дружити. Ти тільки одужуй. Ми з татом тебе чекатимемо вдома.

Юля бачила, як у Олени скотилася сльоза, Андрій витер її. Олена слабо посміхалася і дивилася то на Юлю, то на Андрія. Вона плакала від радості, адже матиме сім’ю та доньку Юлю.