В  саду росла груша.Сашко, коли був маленький, любив постійно гратися на дереві, зривав груші, ласував ними, а потім наївшись відпочивав в тіні біля неї. Малий дуже любив грушу, а вона відповідала йому тим самим.

Сашко  підростав та все рідше приходив до груші. Одного дня він прийшов до дерева дуже засмучений.

– Підходь, нумо пограймо, як раніше – сказала груша.

– Я вже підріс й мені це вже не цікаво. Мені потрібні іграшки, але у мене немає коштів для їх покупки.

– Пробач, але в мене немає грошей. Постривай, збери мої груші, продай їх та в тебе буде за що купити іграшки.

Хлопець на радощах зібрав всі плоди та пішов дуже щасливий. Після він досить довго не провідував грушу, а вона за ним дуже сумувала.

Через деякий час, хлопчик став дорослим парубком, у нього з’явилася своя родина. Він знову прийшов до груші, вона була дуже щасливою.

– Підходь, пограймо!

– Вибач, я дуже зайнятий. Я повинен працювати, щоб нагодувати родину та збудувати будинок для життя. Ти ж мені допоможеш?

– Пробач, але чим я можу допомогти тобі? О, спиляй мої гілки та візьми їх, щоб збудувати оселю.

Він вирубав всі гілки та пішов дуже щасливим. Груша теж була рада за нього, але після він знову забув про неї. Дерево сумувало. Одного дня вже старий чоловік прийшов до груші.

– Підходь, нумо пограймо!

– Пробач, я вже старий. Зараз хочу поплавати на човні та трохи відпочити. Ти даси мені човен?

– Спиляй мій стовбур та виготов з нього собі човен, пливи, відпочивай.

Старий так й зробив. Минуло досить багато часу, він повернувся до груші.

– Пробач мені. Я не маю нічого, щоб дати тобі!

– Не переживай, зубів немає, щоб гризти груші, а в тебе нема стовбура, щоб я залазив на нього…

– У мене й справді немає нічого, щоб тобі дати, залишився старий пень…

– А мені вже нічого не треба, я хочу просто відпочити. Я дуже виснажився за цей час.

– Як чудово! Мій пень – гарне місце для відпочинку. Присядь та побудь зі мною!

Старий присів. Груша була на сьомому небі від щастя, а крізь усмішку капали сльози…

***

Ця розповідь про нас.

Груша – це наші батьки. Коли ми маленькі, то любимо гратися з ними.

Коли виростаємо, то все рідше приїжджаємо та звертаємося тільки тоді, коли нам щось потрібно.

Наші батьки роблять все для того, щоб діти були щасливими та всім забезпеченими. А ми всю їх турботу сприймаємо як належне…

КІНЕЦЬ.