– Подруго, я така щаслива! – сказала Марина, зайшовши до Наталі в квартиру.

– Нарешті я зустріла його. Того самого!

– У сенсі, того самого? – ахнула Наталя.

– А як же ж Андрій? У вас же ж все серйозно було?

– Ой, та який там Андрій! – махнула рукою Марина.

– То так, пустощі були, а це по-справжньому, розумієш? Микола розумний, гарний, успішний! А Андрійко, звичайний хлопець, без жодних переваг.

– А навіщо ж була з ним увесь цей час? – здивувалася Наталя.

– У нього серйозні почуття до тебе…

– Нічого, мине, так буває в житті, що хтось когось залишає! – сказала Марина.

– Тим більше, ми не одружені, які проблеми? Розбіглися і все!

– Ти йому вже сказала? – запитала Наталя подругу. – Звідки взагалі цей Микола взявся? Скільки ти з ним знайома?

– Це не важливо, головне, що у нас кохання! – мрійливо закотила очі Марина.

– Ми їдемо з ним далеко-далеко, за кордон! Йому роботу запропонували там, зарплата казкова, так що все в мене буде добре!

Андрію я написала повідомлення. Сподіваюся він зрозуміє!

Номер його в чорний спиоск додала – не хочу зараз розбірок, сліз… Я така щаслива!

Гаразд, мені пора бігти!

Марина взяла сумочку.

– Дзвонити тобі не обіцяю, нове життя в мене починається! – на прощання сказала вона подрузі…

…Наталці подобалася їхня пара. Марина – висока, тонка, чорнява.

І Андрій – блондин з кучерявим волоссям та блакитними очима.

Андрій був завжди спокійний, розважливий. На відміну від Марини. Галаслива, балакуча, вічно з якимись шаленими ідеями в голові.

Наталя часто була з ними в одній компанії. Їй подобалося спілкуватися з Андрієм.

Іноді він давав слушні поради щодо роботи, міг запропонувати допомогу.

Видно було, що Андрій любить Марину більше, аніж вона. Один погляд на кохану дівчину чого вартий.

У новорічну ніч Наталя відзначала свято в компанії друзів, загадала опівночі собі чоловіка, схожого на Андрія…

У неї не було заздрості до подруги, й вона не відчувала закоханості до нього, але їй подобався такий тип чоловіків.

В особистому житті Наталі не щастило.

То був одружений трапився, а вона вже встигла закохатися, коли правда відкрилася. Одразу ж розлучилася з ним. Їй чужого не треба…

Інший виявився гульвісою. Теж закінчила стосунки.

Дім, робота, зустрічі з друзями, нічого цікавого в житті не відбувалося…

І тут така новина… Чомусь Наталя подумала про Андрія. Як він там? Важко переживе, мабуть. Підступно вчинила подруга, не можна так…

…Через кілька днів Наталя вирішила подзвонити до Андрія.

– Привіт, Андрію! – сказала вона в слухавку. – Як ти?

– Ой, привіт, Наталю… – сумно сказав той. – Не дуже я… Марина мене покинула. Номер поза зоною. Від цього ще гірше. Як негідника якогось, який дуже завинив… Чому ж особисто не сказала правду?!

– Мабуть, нелегко їй було… – пробурмотіла Наталя. – Може, побачимося? Увечері зможеш?

– Давай, – погодився Андрій. – Тільки сама розумієш, який у мене настрій… Не веселий…

Вони зустрілися в парку, і неквапливо ходили тінистою алеєю.

Про Марину ані слова. Згадували дитинство, школу. Час пролетів непомітно.

– Наталю, дякую тобі, – сказав Андрій.

– Я хоч пару годин не думав про неї… Пиши, дзвони, буду радий…

– Андрійку, а давай раз на тиждень кудись вибиратися, га?! – раптом запропонувала Наталя. – Ти не подумай, я як подруга тобі пропоную. Мені теж самотньо. А удвох нам все ж таки веселіше буде…

– Згоден, – сказав Андрій. – До зустрічі.

…Вони ходили в кіно, навіть у театр, пили каву у кавʼярні. І розмовляли.

Наталя дивувалася, скільки ж всього знає Андрій. Він був дуже цікавим співрозмовником.

Тривало це кілька місяців. Вони обоє звикли вже до цих зустрічей у вихідні.

Якось, перш ніж піти додому, Андрій сказав:

– У мене вдома нема нічого з продуктів. Треба в магазин заскочити, почекаєш мене тут, а потім проведу тебе трохи і собі розбіжимося?

– Почекаю, звісно… – сказала Наталя.

Андрій відкрив двері й зайшов у супермаркет. Наталя бачила у вікно, як він довго блукав різними відділами, щось довго видивлявся, вибирав.

Нарешті Андрій вийшов із магазину. Наталя обернулася, глянула, що він тримає в руках, і застигла від несподіванки.

Вона побачила в його руках пачку… Солі.

– І це все?! – здивувалась вона. – Ти збираєшся харчуватися однією сіллю?

Наталка дзвінко засміялася.

Андрій подивився на пачку солі, потім на Наталю. І ніби невидима пелена спала з його очей.

Він побачив у ній зовсім іншу дівчину – милу, веселу, гарну. Як же ж раніше він цього не помічав?

Він теж засміявся. А потім сказав:

– Ну я просто вирішив в інший магазин зайти, бо тут щось малий вибір. А знаєш, нехай це буде перша пачка солі до того самого пуду!

– До якого ще пуду? – здивовано запитала Наталя.

– До пуду солі, який я хочу з’їсти разом із тобою! – рішуче сказав Андрій…

…Новий рік вони відзначали удвох. Наталя згадала, що загадувала на попередній новий рік. Чоловіка, схожого на Андрія. І її бажання здійснилося! Чи ж це не диво?!

…По парку прогулювалися Андрій з Наталкою. Гордий батько ніс на руках маленького Сашка.

Наталка з любов’ю дивилася на чоловіка і була дуже щасливою.

– Андрію, Наталко?! – раптом почулося поряд. – Я не зрозуміла, ви що, разом тепер?! Оце так новини…

– Доброго дня, Марино! – сказала Наталя. – Так, ми одружилися… А в тебе як життя склалося з Миколою, ти щаслива? На дзвінки ж ти не відповідала, я вирішила, що ти знати мене не хочеш…

– Якби… – почала Марина. – Микола виявився пройдисвітом. Йому треба було терміново одружитися з кимось, щоб оформити документи на свою фірму, щоб дружину потім крайньої зробити. Я вчасно зрозуміла це і пішла від нього. У нього там якісь справи були дивні…

Я телефон змінила тоді, нове життя, нові знайомства, вирішила з колишнім життям закінчити.

У мене вже новий чоловік, збираюсь за кордон із ним на заробітки.

А ви спритно придумали, зійшлися дві самотності… Бажаю вам з’їсти не один пуд солі!

Андрій і Наталя засміялися й продовжили свій шлях.

Їм услід за ним дивилася Марина, не розуміючи, що такого смішного вона сказала.

Але це було вже неважливо…

КІНЕЦЬ.