На березі річки, де золоті промені заходу сонця плавно торкалися водної гладі, Сергій сильно хвилювався. Сьогодні він збирався представити свою кохану Катю своїм батькам. Він любив її всім серцем і мріяв про той день, коли їхні сім’ї стануть однією. Вечеря пройшла чудово.

Мати Сергія полюбила Катю за її дотепність та теплоту, а батько з повагою ставився до її впевненості та рішучості.

Проте, після від’їзду Каті, батько Сергія раптом, з незвичною серйозністю, спитав: “Синку, а хто її мати?” Сергій нервово перевів погляд на батька, знаючи, що ця тема є небезпечним полем .

“Вона… Вона виховувалась у притулку, тату. Не знає своїх батьків.” Батько зітхнув і глянув на Сергія суворо: “Я не можу прийняти цього.

Ми – старовинний рід, і для мене важливе коріння і походження. Подумай добре: або Катя, або ми.” Сергій відчув, як світ навколо нього руйнується.

“Але тато, я її люблю,” – ледь чутно пробурмотів він. Наступного дня, прогулюючись парком, Сергій з важким серцем розповів Каті про розмову з батьком.

Її очі сповнилися сльозами, але погляд залишився рішучим. “Я не прошу тебе вибирати, Сергію. Я не можу стати причиною розбрату у твоїй родині.”

Сергій узяв її за руки. “Ти моя сім’я, Катя. І я вибираю нас.” Це рішення не було легким, але воно зміцнило їхні стосунки. Вони зрозуміли, що дім – це не місце, а люди, які тебе люблять і яких ти любиш.

Сергій та Катя почали будувати свою власну історію, спираючись не на минуле, а на ту любов та повагу, які вони поділяли. Вони знали, що їхній шлях не буде легким, але вони були готові йти по ньому разом.

КІНЕЦЬ.