– Послухай, Маринко, а давай візьмемо хлопчика з дитбудинку, га? – сказав дружині Сергій. – Ні, ну, а що? В житті ж усе трапляється… А там дітям теж любов потрібна, напевно, навіть більше аніж рідним дітям…

Марина серйозно подивилася на чоловіка.

– Це з чого ти ще таке придумав? – запитала вона. – Нам із тобою остаточного ще нічого не сказали, тож про це говорити ще явно зарано!

І взагалі, щоб не сталося, але мені незрозуміло-чий малюк не потрібен!

Я не хочу, коли він виросте, бігати по під’їздах і шукати його там, тому, дуже тебе прошу, давай більше не говоритимемо про це. Добре?

Сергій знизав плечима.

– Дивна ти, Марино, – сказав чоловік. – На мою думку, ти мені сказала, що надії на те, що у нас будуть рідні діти, майже немає. От я й подумав… Для себе ми ніби вже пожили, тепер треба пожити ще для когось. Хіба я не правий?

– Сергію! – Марина важко зітхнула. – Я чудово розумію, що тобі хочеться дітей, а я виходить винна в тому, що їх у нас немає. Але, скажи мені, хіба я винна в цьому? Чи ти думаєш, що мені не важко? Боже, Сергію, та я ночами плачу! Просто ти цього не бачиш!

– Гаразд, Марино, я зрозумів… Але… Ти все-таки подумай над моєю пропозицією… Може тоді й тобі стане легше…

Сергій підвівся, поцілував дружину в щічку, вийшов з кімнати й пішов на роботу…

Щойно за чоловіком закрилися двері, Марина полегшено зітхнула.

Вона сперлася на спинку крісла, заплющила очі й почала розмірковувати над ситуацією, що склалася.

Обманювати чоловіка стало досить важко й вона не на жарт переживала, що він дізнається правду.

Дізнається про те, що всі папери, які вона показувала йому, несправжні, і вона спокійно може мати дітей…

Але!

Проблема була в тому, що дітей вона ніколи не хотіла і вважала, що мати їх зовсім не обов’язково.

Причому, вважала вона так завжди, ще до того, як познайомилася з Сергієм.

Напевно, вона б сказала йому про це, але на першому ж побаченні він сказав їй про те, що мріє мати дітей, бо все інше в його житті вже є…

Сергій справді був досить забезпеченим чоловіком, і саме це зупинило Марину від того, щоби сказати йому правду.

Сама вона була з небагатої сім’ї і все життя спостерігала за тим, як мати й батько, до пізнього вечора сидять на роботі для того, щоб забезпечити більш-менш нормальний рівень життя для своїх дітей.

Марина собі такого не хотіла, тому вирішила, що говорити Сергію нічого не буде, а потім уже все вирішитися само собою.

Не вирішилося…

Сергій про дітей прямо марив, а останнім часом і зовсім тільки про це й говорив.

Марина вже не знала, що ж їй робити далі і врешті-решт вже під вечір, вирішила, що треба знову звернутися до своєї подруги Ірини.

Саме та весь цей час допомагала їй, тому Марина вирішила, що вона зможе допомогти їй і цього разу…

Настрій у Марини одразу поліпшився і вона, наспівуючи якусь пісеньку, встала, взяла свій телефон і набрала номер Ірини…

Жінки проговорили добрих пів години.

Обговорили, що вже було до цього і що потрібно зробити зараз.

Ірина запевнила Марину, що все буде гаразд і вони обов’язково щось вигадають.

Але вигадувати нічого не довелося…

…Сергій повернувся з роботи раніше. Він тихенько відкрив двері своїм ключем і зайшов у коридор.

Чоловік поклав невеликий букет троянд на поличку, і сів на пуфик роззутися.

Квіти він купив Марині. А як же ж?! Треба ж порадувати кохану дружину невеличким сюрпризом!

Сергій взяв букет і зазирнув на кухню. Марини там не було. Він прислухався. Хтось явно говорив на балконі.

Чоловік зайшов у кімнату. Через скло в дверях він побачив, що Марина говорить з кимось по телефону.

Сергій підійшов ближче, прислухався до того, що каже дружина, й вухам своїм не повірив…

…А потім Марина просила в Сергія вибачення, намагалася щось пояснити, але він і слухати не хотів.

Незабаром Сергій подав на розлучення…

Марині довелося виїхати, тому що квартира, як і інше майно, належала Сергію і була придбана до шлюбу.

Марина залишилася ні з чим…

Через деякий час вона дізналася, що Сергій одружився, а потім, за чутками, у нього народилася донечка.

Марину це сердило і вона ніяк не хотіла розуміти, що сама винна в тому, що сталося.

Вона звинувачувала всіх тільки не себе.

Так їй було легше, але, найгірше, що тільки їй, бо іншим було просто все одно…

КІНЕЦЬ.