Мій тато — моряк, служив в торговельному флоті. У 90-ті він підписувався на будь-які рейси аби привезти якщо не грошей так речей або навіть їжі, щось нам, щось на продаж, щоб були гроші поки він в морі.

Не скажу що ми жили бідно, але і не шикували ніколи. Брат старший за мене на 3 роки, так я доношувала його одяг, ми разом збирали пляшки та брухт щоб купити собі ласощів.

Коли у тата була відпустка, він першим ділом збирав нас в оберемок і віз на риболовлю чи в ліс, або гуляти в парк на весь день щоб мама могла відпочити.

Але одного разу він отримав телеграму з рідного містечка і замість звичайної відпускної прогулянки зібрав невелику сумку, поцілував нас всіх і поїхав. Як ми ридали! Мама не могла нас заспокоїти, тому що ми вирішили що він нас кинув.

Минув тиждень і він повернувся, але не один, а з маленькою дівчинкою (4 роки). Його перша шкільна любов зaгuнула від тубepкульoзу, її маленька дочка залишилася одна, її збиралися відправити в дитбудинок, але татова тітка, відправила йому телеграму, як ніби він батько і приїде за нею, тому дівчинку не чіпали.

Зате винесли все, що не було прибито з їх квартири. Дитина перебивалася по сусідах, брудна і напівгола, поки не приїхав мій батько. Так вони і з’явилися на порозі.

Мама відразу підхопила її на руки і понесла мити-годувати-спати класти, а тато сів на лавку біля дверей і заплакав.

Мені було 7, брату 10 і ми її відразу не полюбили, хоча ніяких приводів наша нова сестра не давала. Вона була як пpивид, маленька, бліда, мовчазна. Вона не брала наших іграшок,і не заходила в нашу кімнату (жили в двокімнатній квартирі, вона спала в кімнаті батьків), ніколи не вередувала і нічого не вимагала.

З її минулого життя вона принесла тільки брудного м’якого зайця і нитку з різними намистинками, які вона то одягала на зайця, то собі на шию, смикала і щось бубоніла.

Мама все намагалася її розворушити, співала, читала їй, але все було марно. Вона вперше заплакала коли ми з братом забрали її зайця і закинули на шафу. Вона стояла перед цією шафою, ридала і тягнула ручки вгору, а ми сміялися. Тоді нам здорово влетіло від мами.

Якийсь час пройшло без пригод, настало літо і нас всіх стали відпускати гуляти, але з умовою що ми постежимо за малою. Вона нікуди не йшла, де посадиш там і візьмеш, так що ми не особливо себе обтяжували. В день коли все змінилося, ми як завжди кинули її біля під’їзду на лавочці.

Ми спокійно рубалися в ножики за будинком коли почули крики і якісь дивні звуки. Відчувши недобре, ми помчали до під’їзду, а там зграя собак і наша малеча на даху під’їзду сидить і в подряпаних руках тримає кошеня, не плаче, тільки очі величезні від стpаху.

Коли ми відігнали собак то побачили старого зайця розірваного на частини.

І ось тут до нас дійшло, що на місці зайця цілком могла бути наша малявка. Я ридав від стpаху і почуття провини, брат збирав залишки зайця і теж хлюпав носом коли до нас нарешті то вибігла мама. Вона обняла нас з братом і в цей момент ми почули- мамo, дивись який у нас котик! І горде обличчя сестрички.

Потім ми разом з сусідськими підлітками знімали сестру з даху, збирали зайця, відмивали кошеня, мазали подряпини і витирали сльози. Через деякий час з рейсу повернувся тато, ми йому все розповіли, а він тільки здивувався як 4-х річна дитина змогла залізти на дах. Сестра тоді сиділа у нього на колінах і дуже впевнено сказала — мені котик допоміг!

Не знаю на скільки це було правдою з приводу даху, але котик їй точно допоміг нарешті відпустити той жaх, який вона пережила зі смepтю своєї матері. Вона почала вчити його всяких фокусів типу дай лапу, і потихеньку стала оживати сама. Ми з братом теж втягнулися в виховання котика, і непомітно стали не ідеальними, але справжніми братом і сестрою для нашої малявки.

Зараз у нас вже сім’ї і діти, у всіх між собою відмінні відносини, батьки дуже радіють онукам — і рідним і прийомним.

КІНЕЦЬ.